ка «наука» трактувала за «двє вєткі єдіного русскаго народа» (третя «вєтка» — московська…). Послідовною і передуманою системою заходів, викорчовувано у поневолених народів (українців, білорусинів, поляків, фінів, кавказців, татар, і т. д.) національну свідомість, заступаючи її почуттям приналежности до панівної московської національности; почуттям — базованим на спеціяльно виховуваному культі ренеґатства. Та мимо всіх зусиль упродовж століть, ця асиміляційна політика не дала Москві бажаних наслідків.
Причиною цього була занадто яскрава різноплеменна структура російської імперії. В імперіялістичному розгоні, царська Росія включила в свої кордони величезні й при тому суцільні чужонаціональні території (Україну, Польщу, Білорусь, Фінляндію, Кавказ, і т. д.) з багатомільйоновим населенням. Ці окуповані Москвою народи вже перед тим мали свою багату історію, власні держави, й культуру, що своїм рівнем далеко перевищували культуру московську. Як свідчить історичний досвід — цей тип гетероґенної (мішаної) держави найбільше небезпечний для нації окупанта. Бо й при найбільших утисках, такі поневолені народи заховують у своїх глибинах самобутні первні, які живить історія, зріла (хоч і знівечувана окупантами) культура, традиції, побут, і т. д.
Компактно заселюючи власну етноґрафічну землю ці мільйонові маси продовжують відчувати її «голос»… Незбагнений міт чи дух рідної землі продовжує промовляти до них — зберіга-
