ського народу засяє світові в усій своїй побідній і неповторній красі…» —
— «Місією Москви буде втягнути в себе сімя будучности, пронести його крізь війну всіх проти всіх, і дати початок новому дневі людськости…»
Подібного роду сентенцій можна навести сотки й тисячі зо сторінок московських книжок і журналів на еміґрації. І як колись, так і тепер, ця месіяністична тенденція в політичній проєкції конкретизується в імперіялістичні настрої. Ось кілька характерних цитат:
— «Наша правда — це частина тої загальної для всіх істини, що заложена у великій і многогранній московській ідеї…» —
— «Грядучий день буде днем союзу народів (!) держави московської… Цей союз матиме притягаючу силу для всіх (!) — для України, Естонії, Литви, Латвії, і т. д. Підставою цієї держави буде спільна для всіх історична ідея. Це ідея месіянська, ідея вселюдська, ідея перетворення божої правди на землі. Окремі національні струмки — московський, український, грузинський, і т. д. в своїй сукупності створять океан спільної російської культури…»
Це маячіння і його хворобливі претенсійні візії характеризують наставлення цілої московської еміґрації і усіх її керівників — Бурцева й Керенського, Струве, «великих князів» Романових і Мілюкова — дарма, що виходять вони часто з цілком різних ідеольоґічних концепцій і політичних проґрам. Згадані настрої московської еміґрації є тільки функцією тих національ-