Але йдучи війною на національні культури, сталінізм здавав собі справу, що самим терором не заступить прогалини — витвореної революцією в культурній ділянці. Самого ҐПУ для задоволення культурних потреб народів СССР було ще замало! І так після довгої «самокритичної» метушні та гістеричних спорів у керівних совєтських колах — прийшло до відвороту большевизму й на «культурному» фронті. Як усякий відворот, так і цей був спрямований виразно назад, дарма, що совєтські «культурники» намагалися маскувати цей факт безпомічною теоретичною балаканиною…
Первісна революційна концепція «соціялістичної» культури збанкротувала! В Москві було рішено вернути до «істоков» (джерел) старої московської культури, яку перед цим большевизм виклинав, як орґанічно чужу й ворожу пролєтарському суспільству… «Дворянськіє» письменники, мистці й композитори дістали від Сталіна амнестію, і на їх творчості мусить тепер учитися «рабоче-крестьянская» Росія. Так зв. культурне будівництво в СССР ще характеризують різні шукання. Цей процес ще не можна вважати вповні закінченим. Але вже тепер в ньому цілком ясно бачимо старі тенденції, що в пляні духовому оформлюються в клясичний московський месіянізм, а в політичному — в імперіялізм. Скажемо більше — при сталінізмі месіянізм московської культури стає ще більше «напористим» і аґресивним, ніж це було в часах Достоєвських. Це виразно виявляється в її новому посиленому наступі на поневолені народи
