201
Перве Посланнє сьв. Ап. Павла до Тимотея 1.
17. нехай утїшить серця ваші, і утвердить вас у всякому слові і дїлї доброму.
На останок, молітесь, браттє, за нас, щоб слово Господнє ширилось та славилось, яко ж і в вас,
2. і щоб нам визволитись од безпутних і лукавих людей; бо не у всіх віра.
3. Вірен же Господь, котрий утвердить вас і обереже від лукавого.
4. Уповаємо ж у Господі про вас,що щб ми вам повеліваємо, ви робите і робити мете.
5. Господь же нехай направить серця ваші у любов Божу і в терпіннє Христове.
6. Повеліваємо ж вам, браттє, імямГоспода нашого Ісуса Христа, відлучатись від усякого брата, що ходить непорядно і не по переказу, який прийняв од нас.
7. Самі бо знаєте, як вам треба подобитц ся нам; бо не робили ми безладдя між вами,
8. анї їли дармо хлїб у кого; а в труді і журбі, ніч і день роблячи діло, щоб не отягчити нікого з вас:
9. не тим що не маємо власти, а щобсебе 8а взір дати вам, щоб уподобити ся нам.
10. Бо, як були ми в вас, то так завітували вам, що хто не хоче робити діла, нехай і не їсть.
11. Чуємо бо, що деякі непорядноходять між вами, нїчого не роблять, а метушять ся.
12. Таким-то повеліваємо і напоминаємо Господом нашим Ісусом Христом, щоб мовчки роблячи, свій хлїб їли.
13. Ви ж, браттє, не втомлюйтесь,роблячи добре.
14. Коли ж хто не послухає слованашого посланнєм, такого назначіть і не мішайтесь із ним, щоб йому був сором.
15. Та не 8а ворога вважайте його,а навчайте, яко брата.
16. Сам же Господь миру нехай дастьвам мир завеїди всіма способами. Господь із усїма вами.
17. Витаннє моєю рукою Павловою,котре єсть знак у всякому посланню ; так пишу:
18. Благодать Господа нашого ІсусаХриста з усїма вами. Амінь. Друге до Содунян, писане з Атин.
Павел, апостол Ісуса Христа, по повелінню Бога, Спаса нашого, і Господа Ісуса Христа, надії нашої,
2. Тимотею, правдивому сину в вірі: Благодать, мил ость, мир од Бога, Отця нашого, і Христа Ісуса, Господа нашого.
3. Яко ж ублагав я тебе пробуватив Єфєсї, ідучи в Македонию, щоб завітував деяким не инше вчити,
4. анї вважати на видумки та нескінчені родоводи, котрі більш роблять змагання, ніж Божого будування в вірі.
5. Конець же вавітування єсть любов з щирого серця та совісти благої і віри не лицемірної,
6. у котрих деякі погрішивши, вдались у пусті слова,
7. хотячи бути законовчителями, нерозуміючи, нї що говорять, нї об чому впевняють.
8. Знаємо ж, що закон добрий, колихто його законно творить,
9. знаючи се, що не про праведника8акон положений, а про беззаконних та непокірних, нечестивих та грішних, неправедних та скверних, про убийць батька й матери, про душогубців,
10. про блудників, мужоложників,про людокрадів, брехунів, про тих,
