211
Посланнє сьв. Ап. Павла до Жидів 2. 3. 4.
11. Бо 8 хто осьвячує і хто осьвячувть ся, від Одного всї; з сієї то причини не соромить ся братами звати
12. глаголючи: Звіщу імя Твоє браттю моєму, посеред церкви сьпівати му хвалу Тобі.
13. І внов: Надїяти мусь на Него. Ізнов: Ось я і дїти, що дав менї Бог.
14. Коли ж дїти стали ся спільниками тїла і крови, і Він так само спільником їх, щоб смертю знищити того, що має державу смерти, се єсть диявола,
15. і визволити тих, що з страхусмерти через усе життє цідневолені були рабству.
16. Справді бо не ангелів приймає,а насінне Авраамове приймає.
17. Звідсіля мусїв у всьому подобитись братам, щоб бути милосердним і вірним архиєреєм у Божому, щоб очистити гріхи людскі.
18. У чому бо сам пострадав, спокушуваний бувши, може і тим, що спокутують ся, помогти.
Тим же, браттє сьвяте, поклику небесного спільники, вважайте на Посланика і Сьвятителя визнання нашого, на Христа Ісуса.
2. Вірен Він Тому, хто настановивЙого, як і Мойсей у всьому домі Його:
3. більшої бо слави Сей над Мойсеясподобив ся, скільки більшу честь має, нїж будинок, той, хто збудував його.
4. Всякий бо будинок будує хтось, ахто все збудував, се Бог. о5. І Мойсей же вірен у всьому домі Його, яко слуга, на сьвідченне тому, що мало глаголатись;
6. Христос же, яко Син, в домі Його, котрого дім ми, коли свободу і похвалу надїї аж до кінця твердо держати мем.
7. Тим же (яко ж глаголе Дух сьвятий): Сьогодні, як голос мій почуєте,
8. не закаменяйте сердець ваших, якв прогніваймо, в день спокуси в пустині,
9. де спокутували мене батьки ваші, досьвідчались про мене, й виділи дїла мої сорок років.
10. За се прогнівивсь я на рід той ісказав: Завсїди заблуджують серцем, і не пізнали вони доріг моїх;
11. так що поклявсь я в гніві моїм :Чи (коли) ввійдуть вони в відпочинок мій.
12. Остерегайтесь, браттє, щоб небуло в кого з вас серце лукаве і невірне, та не відступило від Бога живого.
13. А вговорюйте один одного щодня, доки сьогодні зоветь зя, щоб не став которий 8 вас запеклим через підступ гріха.
14. Бо ми стали ся спільниками Христовими, коли тільки початок істнування до кінця твердо додержимо.
15. Коли (нам) глаголеть ся: „Сьогодні’, коли почуєте голос Його, не закаменяйте сердець ваших, як у прогнїванню.а
16. Деякі бо, чувши, прогнівали (Бога), тільки ж не всї, що вийшли з Єгипту з Мойсейом.
17. На кого ж Він гнівив ся сорокроків? Чи не на тих, що грішили, котрих кости полягли в пустинї?
18. Кому ж Він кляв ся, що не ввійдуть у впокій Його, коли не неслухняним?
19. І бачимо, що не вмогли ввійтиза невірство.
Біймо ся ж оце, щоб, коли востаєть ся обітниця ввійти в покій Його, не явив ся хто з вас опізнившись.
2. Бо й нам благовіствовано, як ітим, тільки не було користне їм слово проповідї, не зєднавшись з вірою тих, що слухали Його.
3. Входимо бо в відпочинок ми, щоувірували, яко ж рече: „Так що покляв ся я в гнїві моїм, що не ввійдуть в відпочинок мій,а хоч діла від настання сьвіту скінчені.
4. Рече бо десь про семий день так:„І відпочив Бог дня семого від усїх
діл своїх.
5. І в сьому (місці) знов: „Чи коливвійдуть у відпочинок мій.а
6. Коли ж оставляєть ся, щоб деякі
