Сторінка:Сьвяте письмо Старого і Нового Завіту.pdf/319

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка ще не вичитана

307

Друга книга Самуїлова 13. 14.


ДРУГА КНИГА САМУІЛОВА 13. 14. 807


 39. І не переслідував Давид Абессалома, бо потішився з часом по смерті Амнона.

Голова 14.

Як же постеріг Йоаб, син Саруї, що цареве серце звернулось до Абессалома,

 2. Послав Йоаб у Текою, звелїв покликати звідти мудру молодицю та й каже їй: Зробись, наче б ти була в смутку, й надінь жалібну одежину, не намащуйся олїєю й повертайся так, ніби ти вже давно побиваєшся по мертвому;

 3. І йди до царя й промов до йоготак і так. І вложив їй Йоаб ув уста, що мав говорити.

 4. Молодиця з Текої прийшла передцаря, припала, кланяючись, лицем до землі, та й каже: Поможи9 менї, царю, ой ратуй мене!

 5. І спитав її царь: Що тобі? Відказує вона: Ох, я вдовиця, мій чоловік помер;

 6. У служебки ж твоєї та було двасини; й посварились вони один з одним на полі, а не буо при тому нікого, щоб їх розвести; от і кинувсь один на свого брата та й убив його.

 7. І се вся рідня піднялась протитвоєї служебки та й домагавсь: Видай нам братогубника, ми вбвмо його за братню душу, що він згубив, і наслїднпка його викоренимо! Так вони вавзялись ізгаситп й останню искорку, що менї зісталась, щоб мойму чоловікові нї ймення нї потомків на землї не зоставити.

 8. І відказав царь молодиці: Йди всупокою до дому, я прикажу, що треба.

 9. Молодиця ж із Текої каже цареві: На мені, мій царю й пане, лежати ме вина й на моїй родині, царь же й престол йото буде неповинний.

 10. І відказав царь: Того, хто будепротивен тобі, приведи перед мене, він більше не торкне тебе.

 11. Вона ж йому: Нехай царь, проГоспода, Бога свого, памятає, щоб кровопомстників не прибувало ще більш і не погубили сина мого. А він їй: Як певно, що Бог жив, нї волосина в сина твого не впаде з голови!

 12. Тодї молодиця: Дозволь же твоїй служебці промовити мойму цареві й панові ще слово! І відказав: промов.

 13. І каже молодиця: Чого в тебетаке на умі проти люду Божого? Вирекши царь такий вирок, обвиноватив сам себе, бо свого вигнанника не кличе царь назад.

 14. Ми ж мусимо померти й будемояк та вода, що вилито на землю, нїхто бо її не вівьме назад, а Бог не бажає погубити душу, й мислить, як би не відкинути від себе й того, що його відкинули.

 15. Тепер же я прийшла, сказатимойму цареві й панові се слово, тому що люде завдали менї страху; от служебка твоя й думає: поставлю я се перед царем, може царь уволить волю раби своєї;

 16. І певно, що царь вислухає й визволить рабу свою 8 людських рук, що задумали мене й сина мого заразом із наслїддя Божого викоренити.

 17. Тим раба твоя подумала: Словомого царя й пана заспокоїть мене, бо мій царь і пан рівня ангелови Божому, бо він і добре й ледаче вислуховує; й нехай Господь, Бог твій, буде з тобою!

 18. І озвався царь і рече до молодиці: Не втаюй від мене того, про що в тебе поспитаю. І відказала молодиця: Нехай тільки промовить мій царь і пан.

 19. І питає Давид: Чи не Йоаба рука 8 тобою в цій справі? І відказала молодиця: Так певно, як ти жив, мій царю й пане; неможливо звернути нї праворуч, нї лїворуч із того, що промовив царь мій й пан; так, се твій слуга Йоаб дав мені накав і він усї ті слова вложив в уста рабі твоїй.

 20. Щоб прикладом дати речі такелице, навчив мене слуга твій Йоаб ; та мій пан такий мудрий як Божий ангел, і знає все, що на землї.

 21. 1 рече царь Йоабові: Нехай будепо твоєму! Йди ж та поклич назад молодика Абессалома до дому.

 22. І впав Йоаб ниць на землю, благословляючи царя, й каже: Тепер знає твій раб, що царь і пан мій милостивий до мене, бо царь уволив волю раба свого.

20*