Сторінка:Сьвяте письмо Старого і Нового Завіту.pdf/36

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

24

Перва книга Мойсея 23. 24.

перед синами Хетовими й перед усїма, що приходили до міської царини.

 19. І після того поховав Авраам Сарру, жінку свою, в печері Махпелевого поля, навпроти Мамрійщини. Се Геброн у Канаан землї.

 20. Так дісталось Авраамові від синів Хетових поле й печера на йому в наслїдню державу на гробовище.

Голова 24.

Авраам же був старий, у лїтах приклонних, і Господь благословив Авраама в усьому.

 2. І каже Авраам рабові свойму, найстаршому в господї в його, що правив усїм достатком його: Ось положи руку твою під стегно моє.

 3. І заклену тебе Господом, Богом небесним і Богом земним, що не візьмеш синові мойму жени з дочок Канаанських, що між ними живу.

 4. А тільки в землю мою, де я родивсь, пійдеш і до роду мого, та й візьмеш жену синові мойму Ізаакові відти.

 5. Каже ж до його раб: Коли б то не схотїла йти молодиця слїдом за мною в землю сю, чи вернути сина твого в землю, що з неї вийшов єси?

 6. Каже ж до його Авраам: Остерегайся вертати сина мого туди.

 7. Господь, Бог неба й Бог землї, що вивів мене з господи панотця мого із землї, що в нїй родився, той що глаголав менї, і що клявся менї глаголючи: Тобі оддам землю сю й насїнню твойму, той пошле ангела свого перед тобою, дак і візьмеш жену синові мойму Ізаакові звідти.

 8. Коли ж би не схотїла молодиця пійти за тобою, чист будеш од закляття мого; тільки сина мого не вертай туди.

 9. І положив раб руку свою під стегно Авраамові, панові свойму, та й клявсь йому про сю річ.

 10. І взяв раб десятеро верблюдів з між верблюд пана свого і з усякого добра в господаря свого, та й пійшов, бо всї добра господаря його були в його руцї, та знявсь і пійшов у Месопотамію, у Нахорів город.

 11. І поставив верблюди під городом навколїшки коло колодязя водяного надвечір, як виходять жінки брати воду.

 12. І каже: Господе, Боже пана мого Авраама, погоди менї сьогоднї і сотвори милость панові мойму Авраамові.

 13. Оце я став коло колодязя водяного, дочки ж міських людей виходити муть брати воду.

 14. І нехай буде дївчина, що їй скажу: Нахили водоносного глека твого напитись менї, і промовить менї: Пий, я й верблюди твої понаповаю, нехай вона буде та, що наготовив рабові твойму Ізаакові, і по сьому відатиму, що сотворив єси милость панові мойму, Авраамові.

 15. І сталось, перш нїж він промовив, аж ось Ребека й виходить, що родилась Бетуїлові, Милчиному синові, жінки Нахорової, брата ж Авраамового, і держачи водоноса на плечі свойму.

 16. Дївиця ж була дуже вродлива, дївувала ще, нїхто не взнав її. Війшовши ж до колодязя, сповнила водоноса свого та й ійде вгору.

 17. Побіг же раб на вперейми, та й каже: Дай менї напитись з водоноса твого.

 18. Вона ж каже: Пий, добродїю. І хутенько зняла водоноса на руку, та й дала йому напитись до схочу.

 19. І напоївши каже: І верблюдам твоїм наливати му докіль понапиваються.

 20. І хутенько спорожнила водоноса в пійло та й метнулась ізнов до колодязя черпнути води та й улила верблюдам усїм.

 21. Чоловік же придивлявся до неї мовчки, щоб зрозуміти, чи погодив Бог у дорозї йому, чи нї.

 22. Сталося ж, як перестали всї верблюди пити, узяв чоловік каблучку золоту, вагою в пів секля, та двї запинки на руки їй, у десять секлїв ваги.

 23. І поспитав її та й каже: Чия єси дочка? Скажи менї, чи єсть у панотця твого в госпо́дї місце про нас на ночлїги?

 24. Вона ж каже йому: Дочка я Бетуїлова, сина Милчаного, що його вродила Нахорові.