485
Книга Йова 9. 10. 11.
23. Як того вбивав одразу бичем, тов муки невинних сміється.
24. Земля оддана в руки безбожникам; він слїпить очі суддям її. А коди не він, то хто ж инший?
25. Днї мої хутші од гонця, — мчаться, не бачивши долї;
26. Мчаться, мов човни легкі, моворел, що кидаєсь на здобич.
27. Як я скажу собі: забуду жалощімої, виясню мій хмурий вид, підбодрю моє серце,
28. То знов муки мої лякають мене,8наю бо, що не признаєш мене безвинним ,
29. А скоро я винуватий, так чогонадармо й силкуватись?
30. Хоч би я й снїгом обмивсь і найчистїйше очистив руки мої,
31. То й тодї ти трутиш мене в багно, та й одежа моя буде мною гидитись.
32. Він бо не людина, як я, щоб яміг одповідати йому й йти вкупі з ним на суд!
33. І проміж нас ніякий посередникне стане, щоб положив руку на нас обох.
34. Нехай же відверне він від менебича свого, й страх його нехай не лякає мене, —
35. А тодї я говорити му й не збоюсь його, бо я сам собою не такий.
Омервїло душі моїй життє моє; то ж дам я волю смуткові мойму; говорити му в горю душі моєї.
2. Я скажу Богу: Не обвинувачуймене, а обяви менї, за що мене так переслїдуєш?
3. Чи тобі се добрим видиться, щотак пригнітаєш, що байдуже тобі діло рук твоїх, а на раду безбожників посилаєш сьвітло?
4. Чи в тебе очі людські, чи по людськи ти бачиш?
5. Чи в тебе днї, як людські, й рокитвої, як у людини,
6. Що ти аж шукаєш скази в менїй розвідуєшся, чи є гріх у менї,
7. Хоч внаєш, що я не проступник,та нікому ратувати мене з руки твоєї?
8. Руки твої трудились надо мною,й виробили ввесь мій образ навкруги, — й ти губиш мене?
9. Спогадай, що ти наче глину, обробив мене, а тепер у порох обертаєш мене?
10. Чи ж не ти вилив мене молокомі вгустив мене сиром.
11. Скірою й тілом з’одяг мене, акістьми и жилами скріпив мене,
12. Життє й милость дарував менї,а опіка твоя хоронила духа мого?
13. Але й те скривав ти в серцї свойму, — я знаю, що се й було в тебе (на думцї), —
14. Що, як я провиню, ти взнаєш іне зіставиш гріха мого без кари.
15. Горе мені, коли я провинив! ахоч я й без гріха, то не зважуся підвести голови моєї. О, я понижений аж надто; то ж зглянься на біду мою;
16. Вона щораз більша. Ти женешза мною, мов лев, і знов нападаєш на мене й чудним (силою) показуєш себе в менї.
17. Виводиш нових твоїх сьвідківпроти мене; збільшуєш гнїв твій на мене, і біди, щораз нові, стають боє| вою лавою проти мене. ! 18. І про що вивів єси мене з утро! би? Лучше б я вмер був, як мене ще не бачило нї-чиє око;
19. Нехай би я, як не бувший насьвітї, з матірнього живота перенесений був у гріб.
20. Чи ж не мало вже днів моїх?Перестань же, відступи від мене, щоб я хоч трохи очуняв,
21. Покіль пійду — й не вернусь —в країну темряви й тїнї смертньої,
22. В країну мрака, яким є пітьматїнї смертньої, де нема порядку, де темрява, як сама чорна пітьма.
І промовив ЗоФар ів Нааму й сказав:
2. Чи вже ж на безлїч слів не требадавати одвіту? Чи вже ж говорун мусить бути праведний ?
3. Ніби твоє пусте ба8Їканнє заставить людей мовчати, щоб ти на глум підіймав, а не було кому тебе пристидати?
4. Ти говорив: Я суджу право, й чистя в тебе перед очима.
