Сторінка:Сьвяте письмо Старого і Нового Завіту.pdf/508

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка ще не вичитана

496

Книга Йова 28.


496 КНИГА НОВА 28. 29.


 10. В скелях прорубує канали, й вседорогоцїнне вбачає око його.

 11. Зупиняє протоки бурчаків і, щозаховано в тьмі, все те на сьвітло виносить.

 12. А де ж мудрість знайти? і де ємісце розуму?

 13. Чоловік не знає цїни її, й незнаходиться вона на землі живих.

 14. Безодня говорить: Не в мені вона; та й море каже: Не в мене!

 15. Не продається вона за золото тай не вимінюєсь її за срібло ваговите;

 16. Не в цїнї вона з волотом Офирським, нї з дорогоцінним ониксом, нї з сафіром.

 17. Не рівняєсь із нею волото й кришталь, та й не виміняєш її за посуди щирозолоті.

 18. А про коралї та перли й згадувати ніщо; здобути премудрість — цїннїйш над рубини.

 19. Ба й топаз Етиопський їй нерівня; щирим золотом не цїнуєсь вона.

 20. Звідки ж береся премудрість ? і деє місце розуму?

 21. Від усього, що живе, скрита вона, ба не догледить її й птаство піднебесне.

 22. Правда, безодня та смерть говорять : до ушей наших доходила чутка про неї;

 23. Але тільки Бог знає тропу до неїта знає й місце її.

 24. Він бо прозирає всї концї сьвіту, й що під небом, вій вбачає.

 25. Як він визначив вітрові вагу йводі давав міру,

 26. Коли вказував дощам закон, аблискавицям дорогу, —

 27. Тоді він бачив її й явив її, йприспособив її, та навчив ще й слідити її,

 28. І сказав чоловіку: Страх Господень — се справдішня премудрість тобі; берегтись злого — се розум.

^ ГОЛОВА 29.

І повів Йов далїй поважну мову свою й говорив:

 2. О, коли б я був такий, як у тихмісяцях, що минули, як у ті днї, коли Бог ще стеріг мене;

 3. Колй його сьвітло ще блищало вмене над головою, й я при сьвітлї (ласки) його ходив посеред темряви;

 4. Як в молодощах моїх ласка Божавитала понад наметом моїм;

 5. Коли то Вседержитель був ще зомною, а діти мої кругом мене;

 6. Коли то дороги мої залиті булимолоком, а скеля точила потоки олії!

 7. Тоді виходив я, було до воріт міста*, й уставляв на майданї сїдалище себі,

 8. Хлопці загледять мене, й ховаються, старці встають і стоять;

 9. Значні здержуються від бесїди йкладуть палці на уста свої.

 10. Голос' старшин умовкає, а язикприлипає до піднебіння в їх.

 11. Ухо, що почує мене, вже й благословляє мене; око, що бачить мене, вже мене й величає;

 12. Бо рятував терплячого, що голосив, і сироту безпомочного.

 13. Хто погибав, того благословеннеприходило на мене, а серцю вдовиці подавав я відраду.

 14. Я одягавсь у справедливість, асуд мій окрашував мене, мов мантиєю й вінцем.

 15. Я був очима сліпому й ногамикульгавому;

 16. Я був батьком убогим і всякусправу незнану розбірав я розважливо.

 17. Злюцї торощив я челюстї і виривав із зубів у його здобичу.

 18. От і мовляв я собі: Вмру я всвойму гнїздї й днів моїх буде много, як піску;

 19. Корінь мій відкритий буде приступови води, й роси ночувати муть на галуззю мойму.

 20. Слава моя не востарієсь, а лукмій останесь кріпким у руцї в мене.

 21. Бувало, слухали мене, й дожидали мовчки поради моєї.

 22. Слів моїх уже й не ровбірали,слова мої капали дощиком на них.

 23. Дожидали мене, й, як (земля) доопізненого дощу, отвирали роти свої.

 24. Бувало, всьміхнусь до них — авони й не довіряють; веселого лиця мого ніколи не омрячили. * У давнину були ворота міст під широчезним склеиіннєм, і там відбувались збори, суди й т. др.