540
ПСАЛЬМА 78. 79.
47. Виногради їх побив градом, а садовину-морву ожеледдю.
48. І віддав скотину їх градові, а отарі їх блискавкам.
49. Післав на них жар гнїву свого, лютість і ярість і горе, юрбу ангелів нещастя.
50. Дав попуст гнїву свому, не вберіг душі їх від смертї, і життя їх віддав чумі.
51. І побив всїх первороднїв в Египтї, первенцїв сили у Хамових шатрах.
52. І велїв народові свому, як вівцї, пускатись в дорогу, і вів їх, як стадо, в пустинї.
53. І провадив їх безпечно, нїчого було їм боятись; а ворогів їх море покрило.
54. І привів їх до гряницї сьвятинї своєї, до гори тої, котру здобула правиця його.
55. І порозганяв народи перед ними, жеребом розпаював наслїддє, і поселив у шатрах їх поколїння Ізраїлеві.
56. Але вони скушали і сердили Бога всевишнього, і сьвідчень його не додержували.
57. Відступили і спроневірились, як батьки їх, вивернулись, як лук зрадливий.
58. Розсердили його горбищами своїми, образами своїми вразили його.
59. Бог почув і розлютився, і зовсїм відкинув Ізраїля.
60. І покинув домівку Силомську, намет, що між людьми поставив його.
61. І віддав в неволю силу свою, і славу свою в руки напасників.
62. І віддав під меча нарід свій, і розлютився на наслїддє своє.
63. Огонь пожер молодцїв їх, а дївчатам їх не сьпівали весїльних;
64. Сьвященники їх полягли під мечем, а вдовицям їх нїколи було заплакати.
65. Тодї пробудився Господь, мов би спячий, як лицарь, що вином покріпившись, гукає.
66. І побив ворогів своїх на стрімголов, завдав їм вічний сором.
67. І погордував шатром Йосифа, і не вибрав поколїння Ефремового;
68. Тілько вибрав Юдин рід, гору Сион, що полюбив її.
69. І збудував він сьвятиню, як гора високу, як земля, що на віки утвердив її.
70. І вибрав Давида, слугу свого, і взяв його від отар овечих;
71. Із за кормлящих овець покликав його, пасти Якова, свій народ, і Ізраїля, наслїддє своє.
72. І він пас їх в чистотї серця свого, і розумними руками провадив їх.
Боже, погани увійшли в наслїддє твоє, осквернили сьвятий храм твій, обернули Єрусалим в руїну.
2. Трупом слуг твоїх птаство небесне годували, тїло праведних твоїх зьвірам земним кидали.
3. Як воду, кров їх кругом Єрусалима розливали, і не було кому ховати їх.
4. Ми стали посьміховиском для сусїдів наших, наругою і соромом для всїх, що кругом нас осїлись.
5. Доки, Господи, буде гнїв твій тревати, і серце твоє поломям палати?
6. Вилий гнїв твій на народи, що тебе не знають, і на царства, що не призивають імені твого!
7. Вони бо зажерли Якова, і зруйнували домівку його.
8. Не памятай нам несправедливостї давні! Пошли нам скоро на зустріч милосердє твоє, ми бо дуже нужденні стали!
9. Поможи нам, Боже, спасителю наш, для слави імені твого; і спаси нас і прости нам гріхи нашї задля імені твого!
10. Чому мали б казати народи: Де Бог їх? Нехай народи перед очима нашими дізнають помсту за кров слуг твоїх пролиту!
11. Нехай дійде до тебе стогнаннє невольника! По великостї рамени твого сохрани дїтей смертї!
12. І верни в семеро у серце сусїдам нашим наругу їх, котрою зневажали тебе, Господи!
13. Ми ж, люде твої і стадо твого пасовиска, будем вічно прославляти тебе, звіщати хвалу твою з роду в рід.
