590
Книга Приповісток Соломонових 26. 27. 28.
дить ближньому свому, а потім каже: „Я тільки жартував !а
20. Як дров не підкладай, огонь потухне хутко: На ухо не шепчи, — втихне ворожнета.
21. Як уголь про жар, а дерево проогонь, так і сварливий про те, щоб роздувати сварку.
22. Слова підшепника — як ласощі,й вони ввіходять в черево глибоко.
23. Що глиняна посудина, обтягнена нечистим сріблом, те саме бутні уста й злобнев серце.
24. Устами ворог придобрявсь, а всерцї зраду він голубить.
25. Не вір йому, як він ласкавенькоговорить, бо сїм гидот седить у його серцї.
26. Хоч ненависть він тайно ховав,то відкривсь злоба його серед громади.
27. Хто яму вирив, сам упаде в неї,а хто котить каменя в гору, до того він і вернесь.
28. Зрадливий язик ненавидить тих,кого він ранить, і лестючі слова погибель готують.
Не хвались завтрішним днем, не знаєш бо, що той день уродить.
2. Нехай вихвалює тебе хто другий,а не твої уста, — чужий, а не твій
3. Важке камінне, а пісок так само,та гнїв дурного обоє переважить.
4. Жорстокий гнїв, палка і лютість,та проти ревності хто встояти зможе?
5. Докір явний багато ліпший, аніжукрита любов.
6. Ліпші щирі догани від люблячого,аніж зрадливі поцїлуї від того, що ненавидить.
7. Хто ситий, наступить і на крижку з медом, а голодній душі й гірке — солодке.
8. Як пташка, що гніздо покине, таксамо й чоловік, що місце своє покинув. й/
9. Масті й пахощі радують серце:такий же й друг солодкий, що в серця раду уділяє.^
10. Не покидай свого, нї батькового друга, і в братів дом не йди в лиху твою годину: Ліпший сусід близький, аніж брат далеко.
11. Ровумен будь, сину, втішай моєсерце, щоб внав я, що мені* злоріцї відказати.
12. Розважливий бачить лихо й ховається, а недосьвідні простаки гонять вперед, і в біду попадають.
13. Бери в нього платтв, він бо зачужого ручався, й ва стороннього бери застав у нього!
14. Хто в ранку раннього товариша,знай, хвалить, про того думають, що се його він судить.
15. Безнастанне капаннв в крнші унегоду, а жінка сварлива — вони одно;
16. Хто хоче здержати її, той намагавсь з’упинити вітра, та сховати в руцї оливу, що дав знати про себе.
17. Як валізо гострить залізо, такгострить чоловік вір друга свого.
18. Хто стереже свою Фиїовину, тойїсти ме фиїи 8 неї, а хто береже добра пана свого, той у добрій славі буде.
19. Як у водї лице відбиваєяь до лиця, так само й серце чоловіче — до чоловіка,
20. Ненаситня беводня й пекло, —оттак неситі й очі людські.
21. Що огонь про срібло, про золотож піч те про людину уста, що хвалять її.
22. Товчи безумного так як зерно уступі, — не вилущиш його в дурноти його.
23. Назирай пильно ва скотом твоїмі май старанне про череду твою;
24. Добуток бо не на віки, бо & власть— чи ж вона переходить ів роду в рід?
25. Показується трава, викавуєсьзелень, та й збирають по горах сїна.
26. Ягнята дають тобі одежу, козли— за що купити поле.
27. Доволї молока козиного на їжутобі, на їжу родині твоїй, та й на прожиток челяді твоїй.
Бевбожник втікав й тодї, як ніхто за ним не жене, а праведник сьміливий як лев.
2. Коли край одступить від вакону,тоді* в йому много старших, а в одним
