Сторінка:Сьвяте письмо Старого і Нового Завіту.pdf/607

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

595

Книга Екклезіаста 2. 3.

 10. Чого б нї забажали очі мої, я вволяв їх волю; не уймав мому серцю нїяких радощів; серце бо моє веселилось усїми трудами моїми, й се був мій пай з усїх трудів моїх.

 11. Та як поглянув я на все, що мої руки зробили й скільки завдавав я собі клопоту, працюючи, — бачу, що все воно марне, тільки мучить дух, і нїякої з того користї під сонцем.

 12. І завзявсь я міркувати, що воно премудрість і що таке воно дурнота та без’ум; (Що вдїє той, що по царі постане? Вже з давен воно зроблено.)

 13. І я побачив, що мудрість бере гору над дурнотою, як сьвітло над темрявою:

 14. У мудрого очі в голові, а дурний ходить потемки; та пізнав я й те, що суджено долю однаку й сьому й тому.

 15. І кажу сам собі; доля дурного, се й моя доля. Про що ж менї було добиватись мудростї? І мусїв сказати сам собі: І се марнота!

 16. Мудрого не будуть споминати вічно, так само як і дурного; в будущинї все забудесь, — і, о горе! мудрий вмірає так само, як і дурний.

 17. І зробилось менї життє ненавидним, і огидло менї все, що дїється під сонцем; бо все воно марнота й утома духа.

 18. І зненавидїв я всю працю мою, що працював під сонцем; бо маю все те зіставити другому, хто постане по менї.

 19. А хто знає, чи він буде мудрий, чи дурний? Однакже він буде панувати над тим усїм, що я трудом здобував, та показав себе мудрим під сонцем. І ось — марнота!

 20. І я одвернувся й вговорював моє серце, відречись усього, над чим працював під сонцем;

 21. Инший бо працює з розумом, розсудливо й корисно, та й мусить покинути працю свою комусь такому, що не робив нїчого в тому, як коли б воно йому належалось. Се марнота, се річ вельми сумна!

 22. Бо що буде чоловікові за всї працї його, що томив себе, й за всю журбу серця свого під сонцем?

 23. Щодня він журився й побивався, ба й у ночі не було впокою. Чи ж не марнота се ?

 24. Не у власті людській і се добро, щоб їсти да пити й насолоджувати душу свою тим, що працею здобув. Я пересьвідчивсь, що й се з руки Божої;

 25. Бо хто може їсти і вживати без його ласки?

 26. Тому бо, хто вгоден йому, дає він мудрість і знаттє й радощі; а грішному, щоб запобігав, дбав і до купи збірав, а вкінцї зіставив тому, кого Бог вподобав. Тут знов — марнота й утома духа.


Голова 3.

Усьому під небом свій час і всякому дїлу своя пора:

 2. Час родитись і час умірати, час насаджувати й час виривати насаджене;

 3. Час убивати й час гоїти, час валити й час будовати;

 4. Час плакати й час сьміятись; час сумовати й час танцювати,

 5. Час розкидати каміннє й час збірати каміннє; час обіймати й час від обнимань відхилятись;

 6. Час шукати й час губити; час збірати й час розкидати!

 7. Час роздирати й час сшивати; час мовчати й час говорити;

 8. Час любити й час ненавидїти; час воюватись і час миритись.

 9. Яка користь буде трудящому з усієї роботи його?

 10. Міркував я про ту журбу, яку дав Бог людям, щоб у нїй вправлялись.

 11. Усе він сотворив свого часу гарно, й сьвіт вложив їм у душу; тільки що чоловікові не зрозуміти всього твору Божого з почину та й до кінця.

 12. Зрозумів я, що їм нема нїчого лучшого, як веселитись і чинити добре, поки й життя їх.

 13. І коли хто їсть і пє, й бачить добро в кожній працї своїй, то й се дар Божий.

 14. Зрозумів я, що все, що творить Бог, тріває навіки: нїчого до того придати й нїчого з того уймити; Бог чинить усе так, щоб перед ним почесть почувати.


38*