595
Книга Екклезіаста 2. 3.
10. Чого б нї забажали очі мої, я вволяв їх волю; не уймав мому серцю нїяких радощів; серце бо моє веселилось усїми трудами моїми, й се був мій пай з усїх трудів моїх.
11. Та як поглянув я на все, що мої руки зробили й скільки завдавав я собі клопоту, працюючи, — бачу, що все воно марне, тільки мучить дух, і нїякої з того користї під сонцем.
12. І завзявсь я міркувати, що воно премудрість і що таке воно дурнота та без’ум; (Що вдїє той, що по царі постане? Вже з давен воно зроблено.)
13. І я побачив, що мудрість бере гору над дурнотою, як сьвітло над темрявою:
14. У мудрого очі в голові, а дурний ходить потемки; та пізнав я й те, що суджено долю однаку й сьому й тому.
15. І кажу сам собі; доля дурного, се й моя доля. Про що ж менї було добиватись мудростї? І мусїв сказати сам собі: І се марнота!
16. Мудрого не будуть споминати вічно, так само як і дурного; в будущинї все забудесь, — і, о горе! мудрий вмірає так само, як і дурний.
17. І зробилось менї життє ненавидним, і огидло менї все, що дїється під сонцем; бо все воно марнота й утома духа.
18. І зненавидїв я всю працю мою, що працював під сонцем; бо маю все те зіставити другому, хто постане по менї.
19. А хто знає, чи він буде мудрий, чи дурний? Однакже він буде панувати над тим усїм, що я трудом здобував, та показав себе мудрим під сонцем. І ось — марнота!
20. І я одвернувся й вговорював моє серце, відречись усього, над чим працював під сонцем;
21. Инший бо працює з розумом, розсудливо й корисно, та й мусить покинути працю свою комусь такому, що не робив нїчого в тому, як коли б воно йому належалось. Се марнота, се річ вельми сумна!
22. Бо що буде чоловікові за всї працї його, що томив себе, й за всю журбу серця свого під сонцем?
23. Щодня він журився й побивався, ба й у ночі не було впокою. Чи ж не марнота се ?
24. Не у власті людській і се добро, щоб їсти да пити й насолоджувати душу свою тим, що працею здобув. Я пересьвідчивсь, що й се з руки Божої;
25. Бо хто може їсти і вживати без його ласки?
26. Тому бо, хто вгоден йому, дає він мудрість і знаттє й радощі; а грішному, щоб запобігав, дбав і до купи збірав, а вкінцї зіставив тому, кого Бог вподобав. Тут знов — марнота й утома духа.
Усьому під небом свій час і всякому дїлу своя пора:
2. Час родитись і час умірати, час насаджувати й час виривати насаджене;
3. Час убивати й час гоїти, час валити й час будовати;
4. Час плакати й час сьміятись; час сумовати й час танцювати,
5. Час розкидати каміннє й час збірати каміннє; час обіймати й час від обнимань відхилятись;
6. Час шукати й час губити; час збірати й час розкидати!
7. Час роздирати й час сшивати; час мовчати й час говорити;
8. Час любити й час ненавидїти; час воюватись і час миритись.
9. Яка користь буде трудящому з усієї роботи його?
10. Міркував я про ту журбу, яку дав Бог людям, щоб у нїй вправлялись.
11. Усе він сотворив свого часу гарно, й сьвіт вложив їм у душу; тільки що чоловікові не зрозуміти всього твору Божого з почину та й до кінця.
12. Зрозумів я, що їм нема нїчого лучшого, як веселитись і чинити добре, поки й життя їх.
13. І коли хто їсть і пє, й бачить добро в кожній працї своїй, то й се дар Божий.
14. Зрозумів я, що все, що творить Бог, тріває навіки: нїчого до того придати й нїчого з того уймити; Бог чинить усе так, щоб перед ним почесть почувати.
38*
