Сторінка:Сьвяте письмо Старого і Нового Завіту.pdf/613

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

601

Книга Екклезіаста

собі, що вік дитинячий і молодощі  —  марнота!

Голова 12.

Памятай про твого творця замолоду, покіль не прийшли днї лихі й не настали роки, що про них казати меш: „Не до вподоби вони менї“,

 2. Покіль не померкли сонце й сьвітло, місяць і зорі, й не насупились хмарі по дощі,

 3. Тоді, як затремтять сторожі будівлї й хоробрі позгинаються, й мелючі перестануть молоти, бо їх мало зосталось, і запоморочаться ті, що дивляться крізь вікна,

 4. І зачиняться двері на улицю; замовкнуть жорна; коли вставати муть, як засьпівав півень, а дочки сьпіву помовкнуть;

 5. І висоти стануть їм страшні, а на дорозї будуть боятись; і зацьвіте дерево мігдалове, й ковалик отяжіє, та й кріп розсиплесь; бо ось відходить чоловік у свою вічну домівку, а плакальники готові вже, провожати його улицею;  — 

 6. Докіль не порвався срібний ланцюжок і не розірвалась золота повязка; не розбився глек над криницею та не поломилось колесо над колодїзом;

 7. І не вернеться персть, у землю чим вона й була; а дух вернеться до Бога, що дав його.

 8. О, марнота над марнотами, сказав проповідник, все марнота[1]!

 9. Опріч того, що проповідник був про себе мудрий, навчав він іще й людей знаття. Він розвідував, розбірав і зложив багацько приповістей.

 10. Проповідник старався добірати хороші вискази, й слова правди списав вірно.

 11. Слова мудрих  —  се голки, сегвозди, що добре вбиваються, а хто їх укладав,  —  від одного пастиря.

 12. Що ж більш сього всього, того остерегайся, мій сину: складанню многих книг  —  не буде кінця, а й багато читання  —  втомлює тїло.

 13. Вислухаймо ж змісту того всього: Бійся Бога й певни заповідї його; в сьому міститься все про чоловіка.

 14. Бог бо судити ме все, що дїється; навіть усе втаєне,  —  чи добре воно, чи лихе.


Пісня Пісень.[2]


Голова 1.

Нехай він цілує мене поцїлунком уст своїх! Ласкавість бо твоя над вино солодша.

 2. Любими пахощами пахне імя твоє, наче миро розлите, тим то дївиці тебе улюбили.

 3. Притягни мене 'д собі,  —  ми побіжимо за тобою; царь запровадить мене в палати свої,  —  будемо захвачуватись і радїте тобою, ласку твою над вино вихваляти;  —  о, не помилилися тим, що влюбили тебе!

 4. Дочки Ерусалимські! я смуглява собі, та гарна, мов ті намети Кедарські, мов килими в Соломона.

 5. Ви не дивітесь, що я смуглява,  —  се сонце мене осмалило: Сини матері моєї погнївались на мене, заставили


  1. Старість описана тут самими подобинами, а так: ст. 2. „сонце“  —  розум; „місяць і зорі“  —  мисли; „хмарі по дощі“  —  смуток, уже без сльоз. ст. 3. „сторожі“  —  руки; „хоробрі“  —  ноги; „мелючи“  —  зуби; „дивляться кр. в.“  —  очі; ст. 4. „двері“  —  повіки; „дочки сьпіву“  —  уші; ст. 5. „зацьвіте дер. міг.“  —  сїдина на голові; „ковалик“  —  черево; „кріп“  —  корінні приправи до страв; ст. 6. „срібний ланц“  —  білий, неначе шнурок, що йде від мозгу через хребет тїла; „золота повязь“  —  тоненький очіпок, окриваючий мозок; він у старостї корчиться; „глек“, ведро  —  комірка, де жовч находиться; „колесо“  —  утроба; „колодїзь  —  жолудок. Покіль се все не прийшло,  —  памятай на творця твого!
  2. Т. є над піснями. Осьпівана тут тїсна звязь між Богом а людьми  —  між Христом і його церквою.