660
Книга пророка Еремії 4. 5.
15. Ось бо вже доходить голос відДана й пагубна вість із гори Ефраїмової:
16. Дайте внати народам, ввістїтьЄрусалимові, що наступають з далекого краю його облягати, і здіймають крик проти міст Юдейських.
17. Як польова чата, обступаютьвони його навкруги, бо він зворохобивсь проти мене, говорить Господь.
18. Твої то путї й учинки твої наробили тобі оце; се вроджай з ледарства твого такий гіркій, що аж до серця тобі доходить.
19. Ой утробо ж моя, утробо! смуток в глибині серця мого, трівожиться в менї серце мов; не вмовчу нїяк; ти бо чувш, душе моя, трубний гук, боввий галас.
20. Нещаств ва нещаствм: усю країну пустошать; несподівано звойовано хати мої, в одну хвилину — намети мої.
21. Ой чи довго ж я ще буду бачитистяги, зачувати гук труби?
22. Се з того, що нарід мій безглуздий — не знає мене: ой нерозумні вони дїти, нема в них глузду; мудрі вони на лихе, добре ж не вміють чинити.
23. Подивлюсь на землю — і ось вона порожна й пуста, — на небо, а нема на йому сьвітла.
24. Гляну на гори, а вони дрожать,та й усї горби хитаються.
25. Озираюсь — і ось, нї людини,ба й всї птахи піднебесні порозлітались.
26. Дивлюсь, та бо й Кармель — пустиня, й усї міста порозвалювані від лиця Господнього, від гнїву й досади його.
27. Так бо сказав Господь: Візьметься пусткою вся країна, та я не вигублю їх до щаду.
28. Тим же то засумує земля й потемніє небо в горі через те, що я так сказав, призначив та й не пожалую того й не попущу в тому.
29. Від галасу комонника та лучників порозбігаються всї городи, ховати муться по нетрях і вилазити муть на скелї, всї міста спустошіють і не буде в них нї одного осадника.
30. Ти ж, як станеш опустошена,що тодї чинити меш? Прибірайся тоді в кармазини, з’украшуй себе золотими окрасами, підмальовуй собі очі красками; шкода тобі прикрашуватись: погордували тобою любовннкн, — вони наставати муть на житгє твов.
31. Я бо чую крик, мов би породілі,стогнаннв, неначе первородючої, — крик дочки Сионової; вона стогне, простягаючи руки свої: „Ой лишенько мов! душа моя вмлївав перед убийцями!“
Пройдіте по улицях Єрусалимських, озирнітесь навкруги та роспитуйте й шукайте по всіх майданах: чи знайдете кого, що чинив би суд, щоб допевнявся правди, — я би змилосердився.
2. Хоч вони й мовляють: „Як живГосподь !а то божяться криво.
3. Твої ж, Господи, очі хиба не направду дивляться? Ти побиваєш їх, та їх наче б не болїло; ти вигублюєш їх, та вони не хочуть внати науки ; лиця в їх поробились твердішими од каменя — не хотять навернутись.
4. Я думав собі: вони, може бути,люде прості, вони дурні, то ж і не внають путя Господнього, нї вакоиу Божого.
5. Пійду ж я до вначних та розмовлюсь із ними, бо вони внають Господню путь, вакон Бога свого. Та вони всї вкупі ще більш поламали ярмо, порвали ужви.
6. Тим і побе їх лев ів лїса, пожерестеповий вовк, облягати ме пард міста їх, так що, хто вийде, буде пошматований, бо умножились переступи їх, нема лї'ку зрадам їх.
7. Як же менї за таке простити тебе? Дїти твої покинули мене та й присягаються тими, що — не боги. Я годував їх, вони перелюбкували й купами товпились у доми блудниць.
8. Вони — годовані жеребцї: кожний рже до чужої жени.
9. Хиба ж менї не карати ва таке?говорить Господь, чи ж не помститься душа моя на такому народові, як сей?
