Сторінка:Сьвяте письмо Старого і Нового Завіту.pdf/727

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка ще не вичитана

715

Книга Плач Еремії 3. 4.


КНИГА ПЛАЧ ЕРЕМІЇ 3. 4.


 28. (що) Седить на самотї й мовчить, бо він (Бог) наложив се ярмо на його;

 29. А він нахиляв уста свої в порох,та й думав: може бути, ще в надія;

 30. Хто надставляв бючому своющоку й приймав, хоч би й до переситу зневагу;

 31. Бо не на віки Господь покидав;

 32. Та хоч і пішле злидні, то й помилує по великій доброті своїй;

 33. Не по свойму бо серцї карав віні посиляе смуток на дітей людських,

 34. А тодї, як вони під ноги берутьбевсильних на вемлї,

 35. Як несправедливо судять ближнього перед очима Всевишнього,

 36. Як притискають другого в йогоділах; бо хиба ж Господь сього не бачить?

 37. Хто ж бо сьміе скавати: І такечасом дївться, що Господь не повелівав!

 38. Хиба ж не в уст (не в прикаву)Всевишнього виходить нужда й щаств?

 39. Чом же нарікав живуща людина? Нехай би нарікала на свої гріхи.

 40. Розпитуймо й роввідуймо нашідороги та й обернімось до Господа;

 41. Здіймімо серце й руки наші доБога на небі (й говорімо):

 42. Ми одпали, ми непокірливі, тимто й не пощадив вси нас;

 43. Ти оболїк себе гнівом і гнав тапобивав нас без ощадку;

 44. Ти вакрив себе хмарою (гріхівнаших), щоб не доходила до тебе молитва наша;

 45. Соромом і гидотою вробив насвси серед народів.

 46. Отворили на нас роти свої всївороги наші.

 47. Страх і яма, опустошеннв й погибель — се наша доля.

 48. Потоки вод проливав око мов надпогибелю дочки народу мого.

 49. Без упину виливав сльози окомов, та нема пільги,

 50. Покіль ів неба Господь не спогляне та не побачить.

 51. Око мов наповнюв смутком душу мою, споглядаючи на всі дочки міста зюго.

 52. Всякими способами намагалисьвловити мене, мов ту пташину, вороги мої, бев усякої причини;

 53. Вкинули мене живцем у яму йприкидали каміннєм.

 54. Води знялися аж до голови в мене, я скавав собі: Пропав я!

 55. І призивав я імя твоє, Господи,в ями глубокої:

 56. Почуй голос мій; не ватулюй ухатвого від мого вітхання, від благання мого!

 57. Так, ти вближувався, як я молився до тебе, й казав менї: Не бійся!

 58. Ти боронив, Господи, мою справу ; вибавляв життє моє.

 59. Ти, Господи, й тепер бачиш кривду мою; розсуди ж справу мою!

 00. Ти бачиш ненависть і те, щовони проти мене замишляють.

 61. Ти чуєш, Господи, їх наругу, —всї їх підходи під мене,

 62. (чуєш) Бесіди противників моїхі безнастанні хитрощі їх проти мене.

 63. Глянь, чи вони седять, чи встають, — про мене в них все — глумлива пісня.

 64. О, ти певно відплатиш їм, Господи, по учинкам рук їх;

 65. Засліпиш їх серця і проклін твійупаде на них;

 66. Гонити меш їх, Господи, гнівом,і викорениш їх івпід неба!

Голова 4.

Як потемніло те 80Л0Т0, змінилось волото найліпше! каміннє з сьвятинї роскидане по всїх роздорожях.

 2. Поважні синове Сионові, дорогі,як найчистїйше волото, — вони стали, як той посуд глиняний, як виріб рук ганчарських!

 3. 1 потвори подають соски, та кормлять щенят своїх, а дочки народу мого стали жорстокі, мов ті струсицї в пустинї;

 4. У немовлятка явик од згаги допіднебіння прилипав; їсти просять діти, та нїхто їм не дав.

 5. Хто їдав страви солодкі, умліваєв голоду по улицях, хто кохався на пурпурнім ложі, тулиться до гною.

 6. Кара ва безбожність дочки народу мого більша над покараннв Содоми: її бо стручено в хвилині й руки людські не дотикали ії.