Сторінка:Сьвяте письмо Старого і Нового Завіту.pdf/740

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка ще не вичитана

728

Книга пророка Езекиїла 14. 15.


КНИГА ЕЗЕКИЇЛА 14. 15.

й 8 чужениць, що пробувають між Ізраїлем, одцурається мене, а допустить ідоли свої в серце своє, та й поставить перед себе спотичку до безбожності, і прийде до пророка, щоб черев його у мене поспитати, так чи дам же я, Господь, йому відповідь від себе?

 8. Нї, я оберну гнївне лице мов проти такого й зроблю з його знамено й приповість і викореню його зпроміж народу мого, щоб зрозуміли ви, що я — Господь.

 9. Коли б же пророк дав підойти себе й дав такий відкав, неначе бо то я, Господь, навчив його, сього пророка, то я простру проти його руку та й викореню його 8 про між люду мого, Івраїля.

 10. І візьмуть обидва вони на себевину за гріх свій: Яка провина на питаючому, така вина й на пророкові,

 11. Щоб дом Ізраїля невідхилявсявже більш од мене, та щоб не поганились усякими своїми беззаконствами, а щоб були моїм народом, а я їх Богом, — говорить Господь.

 12. І надійшло до мене слово Господнє :

 13. Сину чоловічий! коли яка країна СОГрІШИТЬ ПрОТИ Мене, 8ЛОМИВПШ віру менї й відступивши від мене, і я простягнув проти неї руку мою та й вломив підпору-хлїбну, та послав на неї голоднечу та й почав губити в неї людей і скотину,

 14. І коли б івнайшлось у їй сихтров мужів: Ной, Даниїл та Йов, то вони спасли би своєю праведностю тілько самих себе, говорить Господь Бог.

 15. Або коли б я наслав дике вьвіррв на сю країну й воно б її обезлюдило, так що вона вробилась би такою пусткою, що нїхто б не переходив черев неї черев вьвіррє,

 16. То сї три мужі, в неї, — так певно, як я живу, говорить Господь, — не врятували б нї своїх синів, анї дочок, тілько вони самі спаслись би.

 17. Або, коли б я послав меча на тукраїну та й приказав: Перейди, мечу, по країні, та й почав вигублювати в неї людей і скотину,

 18. То сї три мужі, як би були там,— так певно, як я живу, говорить Господь, — не врятували б нї синів своїх, анї дочок, тілько спаслись би самі одні.

 19. Або коли б я послав на ту вемлю морову пошесть, і вилив на її досаду мою аж до проливу крови, вигубивши на їй і людей і скотину,

 20. То Ной, Даниїл і Йов, як би вони там були, — так певно, як я живу, говорить Господь, — не врятували б нї синів, анї дочок, тілько спасли б власні душі праведностю своєю.

 21. Тілько, — так говорить ГосподьБог: — як я пошлю мої найстрашнїйші кари — меч, голоднечу, люте вьвіррє й морову вараву — на Ерусалим, щоб у йому вигублювати людей і скотину,

 22. Так усе таки вістанеться тамостанок, сини й дочки, живими, що їх опісля виведуть іввідти: отсї прийдуть до вас, а ви бачити мете поступки їх і вчинки їх, та й утішитесь тою недолею, що я навів на Ерусалим і усїм тим, що я послав на його.

 23. Так, вони втішать вас, коди побачите їх поступки й учинки, й спізнаєте, що все, що я вчинив, не за дармо вчинив, говорить Господь Бог.

Голова 15.

І надійшло слово Господнє до мене:

 2. Сину чоловічий! чим деревинавиноградня* лучша над усякі инші дерева, або галувки лози виноградньої — над деревами в лїсї?

 3. Чи беруть ів неї полінце на якийвнадібок? чи беруть її хоч на колочок, щоб на йому яку річ повісити?

 4. Нї, її кидають на пожир огневі, іяк ізожре огонь обидва кінцї її, та 8 обгорить середина її, чи ж годиться вона ще тодї на який виріб?

 5. Ба, як вона ще цїла була, то йтодї не здалась би була нї на який внадібок, на який же виріб вдасться вона, як огонь пожер її і вона обгоріла?

 6. Тим же то говорить Господь Бог:Як деревину в виноградньої лови подав я на пожир огневі, так само подам йому й осадників Ерусалимських. * Ерем. 2, 21.