155
Посланнє сьв. Ап. Павла до Римлян 9. 10.
Авраамове; нї, в Ісаакові (рече) на8веть ся тобі насїннв.
8. Се єсть: не дїти тілесні, се дїтиБожі, а дїти обітування полічені в насїннв.
9. Слово бо обітування таке: Порисієї прийду, і буде Сарі син.
10. Не тільки ж (се); а й Ревека, щопочала ва одним равом од Ісаака, отця нашого;
11. ще бо не родились, анї зробилинїчого доброго або лихого (щоб постанова Божа у вибранню пробувала, не по ділам, а від Того, хто кличе),
12. сказано їй, що більший служитиме меншому,
13. яко ж писано: Якова влюбив я,а Ісава зненавидів.
14. Що ж скажемо? чи вже ж несправедливість у Бога? Нехай не буде.
15. Глаголе бо Мойсейові: Помилую,кого помилую, і вмилосерджусь, над ким вмилосерджусь.
16. Тим же воно нї від того, хто хоче, нї від того, хто біжить, а від милуючого Бога.
17. Глаголе бо писаннв й Фараонові:Що на се іменно підняв я тебе, щоб показати на тобі силу мою, і щоб ввістилось імя моє по всїй вемлї.
18. Тим же то, кого хоче, милує, акого хоче, ожорсточув (окаменює).
19. Скажеш же менї: Чого ж іще йвинуватить? хто встояв проти волї Його?
20. Хто ж се ти, чоловіче, що вмагавш ся з Богом? Хиба скаже вроблене тому, хто вробив його: На що вробив єси мене так?
21. Або не має власти ганчар надглиною, щоб в того самого місива вробити одну посудину на честь, а другу на нечесть?
22. Коли ж, хотячи Бог покаватигнїв свій, і явити силу свою, щадив у великому довготерпінню посуди гнїва, наготовлені на погибель,
23. і щоб явити богацтво слави своєїна посудах милости, котрих наперед наготовив на славу,
24. як і над нами, котрих покликавне тільки з Жидів, та й з поган?
25. Як і в Осії глаголе: Навву немоїх людей людьми моїми, і недолюблену полюбленою.
26. І буде на місці, де сказано їм:Не мій ви народ, там назвуть ся синами Бога живого.
27. Ісаія ж покликує про Ізраїля:Хочби було число синів Івраїлевих як пісок морський, останок (тільки) спасеть ся:
28. скінчивши бо слово, поскориться в правді; бо скоро слово зробить Господь на землі.
29. І яко ж прорік Ісаія: Коли б Господь Саваот не зоставив нам насіння, були б ми, як Содома, й уподобились би Гоморі.
30. Що ж скажемо? Що погане, котрі не вганяли за праведностю, настигли праведність, праведність, що од віри;
31. Ізраїль же, вганяючи ва праведностю, не настиг закону праведности.
32. Чому? Тому, що (шукали праведности) не од віри, а якби од учинків закону; спіткнулись бо на камінь спотикання.
33. Яко ж писано: Ось кладу в Сіонї камінь спотикання і камень побла8НЇ, а всякий, хто вірує в Него, не осоромить ся.
Браттє, бажаннє мого серця і молитва (йде) до Бога за Ізраїля про спасенне.
2. Сьвідкую бо їм, що ревність Божу мають, та не по розуму.
3. Не розуміючи бо праведності* Божої, і шукаючи свою праведність поставити, праведності Божій не корили ся.
4. Кінець бо закону — Христос, нааведність кожному віруючому. . Мойсей пише про праведність, що від вакону: що которий чоловік робити ме се, жити ме ним.
6. А та, що од віри, праведність, такговорить: Не кажи в серцї твоїм: Хто війде на небо? (се єсть: Христа ввести додолу;)
7. або: Хто війде в безодню? (сеєсть: Христа в мертвих угору ввести.)