Ну, та як він ю забив, приїхали пани з міста ; таки бачти дохтори, та стали на обістю пороти.
Римі (стара, та не памєтаю добре) тай там спо відав cї свого гріха. А сьвiтий Отець за покута дав му желїзні ходаки, та доки не зідруть сї,
А він сховав cї на під, розсунув стріху і дивив
приказав їсти хлїб з попелом.
Ой, файнаш вона була. Такай, троха чорнєва.
А я cї дивю, та у него такі желїзні ходаки! сав співанку. Бо то, чуєти, він єщи був такий Аж остовпіла з дива і словами не промовю. прахтикант, що співанку знав складати. А щей Щось гейби за горло стиснуло. А він і не довго чикав. Взєв палицю, подє до того письменний був, бувало за всяке зло жить. А вже тото за свою небішку то і я тєм кував за хлїб, та пішов. Тільки і чутки про ньо ню ; у нас по селї скрізь співали, та так було го було. скінце : Ая, чуєти, пішов. З уст народа передала cї, а далї витєгнув дошку з під стріхи та напи
А знаєти добрі люди,
— Ой кумоньку голубоньку ! IIЦо ти си гадаєш, що ти моїм дрібним дїтям матїр відбераєш ! — „ Ой не привів я ю...
з якої причини 2 — Що ходила в село спати
ще принесла горівочки,
„Два городи лободи а третий барвінку, стала нам cї новина
забив Базьо жінку.
з малої дитини. —
тай почiстувала“. — — Ой бив я ю на земли,
у кумоньки спали ;
тільки мої дрібні дїти рано ІІовстлвали.
доказують, що не писав нїякий вироблений пись менник. Писала, здаєть ся, селянка.
бив ю на припічку, та пустивєм ю до неба як палячу свічку. Ой вийшов я на залуже купицї стояли ой що моєй Марисунї
Монета Володимира Вел.
ручки поскладали.
(За М. Грушевським : „Історія України-Руси, т. І.) Перед Володимиром ми не маємо якоїсь битої руської монети[1]), за Володимира з‘являеть ся золота і срібла, роблена за взірцем сучасних византийських (копировало штампи монет імп. Василя і Константина) Золоті монети важать як і византийські солїди коло 1/72 византийского фунта (1 „золотник"), мають образ Спасителя і з другого боку дуже нефоремну сидячу фіґуру Володимира в царских інсіґнїях, з хрестом в руках, коло нього геральдична фіґура і напись ВЛАМИР (Владимиръ) НА СТОЛѢ; оден примірник (через се не зовсім певниіі) має инакше: ВЛАИИМИР А СЕ Е(го) ЗЛАТО. Золоті монети взагалі стрічають ся дуже рідко, хоч ті примірники, які маємо, биті ріжними штампами — отже не було їх і дуже мало. Срібних монет з іменем Володимира переховалось богато (кілька соток), кілька типів, і в науцї ведеть ся суперечка, чи всї вони належать старому Володимиру, а не молодшим князям сього імени. Перший тип їх дуже подібний до золотих і приналежність його Володимиру не підлягає сумнїву; важать вони ріжно, напись: Владимиръ на столѣ, або Влодимиръ а се eгo с(еребро), з ріжними відмінами. Инші монети з іменем Володимира ріжнять ся виконаням фіґури князя (на декотрих — особливо т. зв. IV тиса — вона зроблена вже далеко лїпше), а ще більше тим, що з другого боку мають замість образа Спасителя геральдичну фіґуру (значіннє її досі не відгадано) і наоколо неї напись: „Володимиръ на столѣ“, а з другого боку: „а се его серебро“. З огляду на нефоремність роботи в порівнанню з византиііськими взірцями уважають їх роботою руських монетників.
- ↑ Поминаючи суперечне питаннє про болгарську монету Сьвятослава.
