Сторінка:Сільський театр №7 (1926).pdf/21

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Керівник-режисер і п'єса Лиш тоді зможе керівник-режисер добре виставити п'єсу, коли сам перед тим, як слід, попрацює над собою і обробить призначений до постановки матеріял. Беручись до роботи над п'єсою, керівник мусить кілька разів зачитати її собі та гарненько втямити основну провідну ідею автора — задум п'єси. В дальшому, працю­ючи, він ввесь час мусить стежити, щоби всі його заходи були скеровано до того, аби здійснити саме цей задум, — довести ідею автора. За для цього він має собі точно з'ясувати всіх типів, бачити перед собою всі ті картини, положення, які хотів намалювати автор. Це — голівне. Після того вже треба визначити так звані „вводні“, або „епізодичні“ моменти, що їх дано в п'єсі для зовнішнього її прикрашення, а з провідною темою вони не зв'язані.

Часто-густо наші керівники припуска­ють помилки, при трактуванні (розумінні) цих вводних моментів. Особливо це тичиться „любовних“ сцен у п'єсі. Раз-ураз, женучись за ними, керівники нехту­ють основним задумом п'єси, і тим руй­нують всю ідею автора — а значить зне­цінюють всю п'єсу. Так наприклад у п'єсі „Бурлака“ Тобілевіча, ясна річ не любовна сцена Олекси з Галею буде голівним. Не кохання, а тогочасні супе­речності суспільного ладу на селі, кла­сова нерівність, бюрократизм та шахрай­ство сільської влади часів царату — зем­ських і старшин — ось де голівне.

Зрозуміти ідею і завданння п'єси, її суспільне значіння, і постаратися як­ найточніше здійснити це в постановці — ось заповіт керівникові.

Купюри.

Правильне розуміння ідеї автора може під час наштовхнути керівника на потребу викреслити де-що у п'єсі або змінити (це й є так звані „купюри"). Купюри треба робити обережно і лише такі, що не порушують основної думки автора. Наприклад викреслити цілу сцену з „Суєти" — повара та куховарки (4-та дія) — аж ніяк не вплине на хід п'єси. Або роль Пеньонжки в „Мартині Борулі“ (4-та дія).

Трапляється, що можна скоротити цілу дію в п'єсі, і п'єса від того тільки покра­щає. Наприклад „Гандзя“ Тобілевіча любисенько може йти без першої дії, і нічого не втратить від того в розвиткові так сценичної дії, як і задуму автора.

Найчастіше потрібують купюр окремі монологи дійових осіб. Особливо у ста­рих авторів вони бувають дуже задовгі й затримують розвиток дії.

Для прикладу, як робити доцільні ско­рочення у великих п'єсах, можна пора­дити глянути до „Сави Чалого" — за редакцією спілки селянських письменників „Плуг“ (видання ДВУ, 1923 рік), маючи до того й старе видання („Драми і коме­дії“. 1903 рік. том. 4.). Але, ясна річ, що за скорочення мусить братися керів­ник обережно, порадившися з тямущим чоловіком, — щоб не скоротити за прикла­дом одного вельми спритного керівника цілої ролі... Наталки у „Натальці Пол­тавці“.

Наголоси. Після відповідних купюр у п'єсі керівник мусить кожне речення, кожне мало зрозуміле слово, якийсь вираз незнайомий, та й сумнівні наголоси у словах, виписати на окремий папірець і до читки з гурт­ком з'ясувати — чи то за допомогою слов­ника, чи то місцевого вчителя, або й когось з краще письменних. Театр має давати зразок чистої і правильної мови.

Крім свого мистецького значіння він до того-ж мусить вчити людей правильної мови. Це — що до наголосів для правиль­ности мови та вимови. Крім цього треба заздалегідь добре продумати логічні наго­лоси в реченні, — які слова говорячи треба