Сторінка:Сільський театр №7 (1926).pdf/9

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка ще не вичитана
На вулиці.

Уляна. (У руках її паліччя на грабки). Ох, і буде мені від батька!

Левко. За мене?

Уляна. Різка не розбира за кого.

Левко. От капосна різка. І таки дошкуля?

Уляна. (Горнеться до Левка). За тебе? За тебе ні! (Голубляться).

{{c|На подвір'ї.

Марта. Ох, і спати час!

Захарко. А капосної дівки нема. От може й не влучу, коли скажу, и щось мене наче штовхає — до комунських вона бігає.

Марта. А як до комунських? Не люди чи що?

Захарко. Та я знаю, знаю. Тобі саме стежка.

Марта. Чи не хазяї може? Мене-б слухав — чоловіком би був.

Захарко. (Зайорзав). Уйми, сороко! Вже тебе зятьок комунський не нагодує — там робити треба, щоб їсти.

Марта. Дурний і є, дурний.

Захарко. (Одвернувся. Тим часом Уляна, по­ прощавшись із Левком, прямує через перелаз до хати. Левко пішов вулицею).

Марта. От і Уляна. Дали?

Уляна. Насилу випросила. Захарко. (Бере з Уляниних рук чи замашні, дивлячись то Уляну).

Марта. Ну, будемо вечеряти.

Уляна. То ми вечерятимемо в хаті?

Марта. Ні, мабуть, простилай на дворі. (Уляна йде в хату, виносить килимок. Вечерю ладf~f.fi недалеко порога. Захарко поніс паліччя до повітки, крутячи головою).

Марта. (До Уляни впівголоса). Було-б тобі сьогодні!

Уляна. Сердився?

Марта. Часу тобі не буде, що ти припер­лася з ним завидна? Скажи—спасибі, що забалакала отут батька.

Уляна. (Цілує матір).

Марта. То-ж то. (Оглянулась). А що він?

Уляна. Каже, хоч сьогодні— примуть.

Марта. Коли-б ужо, бо задушать кляті злидні. А раз тебе візьме-е-е, то ми й за придане зійдем. Комуні руки по­трібні. (Знов озернулася). От коли-б тільки батько не довідався завчасно — страхбоюся, щоб не нашкодив. (Замовкло, бачучи, що вертає Захарко).


Марта. (Голосно). Сідайте та спати пора.

(Сідають вечеряти).

Захарко. Воно-б уже давно треба було-б облягтись, бо взавтра стромлятимете обидві носа у стерню. Марта. Аби ти не стромляв. Уляна. А комуна сьогодні ранком поїхала. Захарко. (Глянув на Уляну). Комуна... Марта. Вони досі півлану зняли. Звісно машинами. Захарко. Машинами й дурень каші нава­ рить. Марта. А от ти не схотів. Захарко. А на віщо мені машина, коли ти в мене цілий двигун? Уляна. (Зареготавшись, захлинулась, кашляв). Захарко. А ну! Уляна. А чого-ж ви? Павза. Уляну розпирає від сміху. Марта сидить мов пава. Захарко довечерює. Десь недалеко заводить жіно­ чий голос: Коли-б швидче вечір, Та й повечоріло Може-б моє серденько, Та й повеселіло... (Підхоплює гурт дівчат).


Захарко. (Кинув спочити...

вечеряти, слухає)

Не дадуть

(Мимо двору проходить Левко, подивився на под­ вір'я, кашлянув. Уляна почула, кинулась).

Захарко.

(Помітив). Ну, так, ЩО вже й повечеряв. (Дивиться на Уляну, говорить до

А спати стели мені в сінях. Левко. (Зазираючи на подвір'я, не голосно). Кхи! Уляна. (Заклала руки за спину, робить знак, щоб Марти).

мовчав).


паліччя, пробує на Марту, то на