роді, в роді їх ориґіналу, як це буває в усіх инших мовах, де ніхто не відчуває потреби їх „очоловічувати“. Намою думку, і в нас треба б лишати рід ориґіналу, треба казати: довге меморандум, кожне індивідуум, потрібне мінімум чи максимум, римське форум, погане фатум, розумне критеріум, довге кольоквіум, високе подіум[1] — а не, за московським зразком, робити їх імениками чоловічого роду[1].
В цю ж саму катеґорію треба укласти такі, чисто на московський спосіб поперетворювані [знов таки на французький лад], хоч і жіночі, йменники: роль, ноль, паралель, і чоловічий іменик: контроль, які в нас повинні теж мати закінчення мняких імеників жіночого року [з тої ж самої причини, що й попередні йменики], отже: роля, нуля, паралєля, контроля[2].
Неорґанічними для нашої мови, чисто московськими, творами є сполука головних числівників: два, три, чотирі з инчим ім'ям [імеником, прикметником] у формі родовика, як ось: двохтижневик, трьохсвятитель,
- ↑ 1,0 1,1 Щодо відміни тих імеників, то у множині можна теж, на зразок инчих слав'янських мов, лишати старе латинське закінчення -a [пор. Франко: „То небезпечні індивідуа“ — Перехресні стежки]: індивідуа, індивідуів, індивідуам… усе ж це зручніще й легче, ніж з-московська: індивідууми, індивідуумів, індивідуумам… Та поволеньки приймаються і скорочені форми тих імеників, пор. індивід і т. д.
- ↑ І йменик парасоль, що дістався до нас через польську мову, повинен сюди належати. В тих околицях, де живе в народі [не в інтеліґенції] це слово, воно й має форму: парасоля, не — парасоль. До жіночої мнякої відміни ці слова більш підходять у нас іще й тому, що в нас оддавна, і в рідних наших словах, добачається нахил до переходу з шелестівкової відміни до мнякої, пор. миша [колись, і ще й досі на заході України — миш], воша [таксамо], церква [колись — церков, і ще й досі декуди так кажуть], морква, мисля [мисль — дуже книжне й архаїчне; н. пр., Нечуй-Левицький постійно вживає цього слова в формі на -я, а не на -ь, пор. „Хмари“ — і таксамо в народніх піснях, пор. Словник Грінченка, II, 428]. Цікава з цього боку форма: боля, утворена змосковського жіночого йменика „боль“ [наш іменик „біль“ чол. роду] в Мирного, пор.: Якась боля й утома на його очах [Лихі люде] (Гуцули кажуть „бола“ на тяжку, обложну недугу).
