чотирьохкутник[1]. В нашій мові обов'язує тут загальний закон про зложені слова, і то при „два“ й „чотирі“ сполучний звук -о [двозначний, двомісячна дитина, отже — двотижневик, чотирокутник], при „три“ — ніякого сполучного звука немає, як у всіх зложених словах, де перша частина зложення кінчається на -и, пор. межигірря, межиусобиця [отже: тризуб, трискладовий, трикутник…[2]]
Нас завело б за далеко, коли б ми докладно хотіли розібрати всі москалізми в відміні, коли б хотіли спинятися, н. пр., на вживанні давальн. одн. чол. род. на -у[3]; на униканні, за московською граматикою, форм кличного відмінка; на московських формах орудника в відміні числівників головних на -ю [пор. двацятю тисячами (Хлібороб. Україна VII/VIII, ст. 224), п'ятю п'ять, десятю три і т. д.], то знов на звичці, на московський лад, одміняти обидві частини зложеного числівника, замісць останньої [семидесяти, зам. сімдесятьох], а то й не відміняти; на московському зразку ступіньовання прикметників [здобуття більш сильних (= сильніщих) позицій, ужито самих рішучих (= як-найрішучіщих) заходів, селянство стає самою численною й самою сильною підпорою…]; на вживанні родового відм. при другому ступні прикметників; на вживанні один замісць сам і т. д. — Від таких варваризмів аж кишить у статтях українських авторів, але ж займатись ними тут — виходило б поза рямці статті, та, зрештою, про все це можна прочитати на відповідних місцях у кожній українській граматиці, от хоч би в популярному підруч-
- ↑ Такі формації трапляються з народніх письменників, н. пр., у Ганни Барвінок, бувають вони й на Лівобережжі, але ж це, нічого й казати, московські твори, так, як двужон [у Мирного], двуличний [в Шевченка], при чому в останньому випадку можливий і польський уплив.
- ↑ див. проф. Синявський: „Порадник української мови , стор. 17-18.
- ↑ З другого боку, треба зазначити, що в нас занадто часто заступають у чоловічому роді форму місцевика формою давальника на -ові [в такому випадкові; н. пр.]; таке заступство в народній мові має, здебільшого, фонетичне значіння й односиться більше до прикметика [займен., числ.], ніж до йменика. Та й так це буває, здебільша, з іменами осіб, деколи звірят, а щодо імен річей — то вже зовсім рідко.
