Скрізь тут вислови: збито[1], вбито, затягнено, прикрито, сповняючи ролю присудка, вказують на минуле [хтось жито збив копитами, хтось убив козака, затягнув у жито, прикрив очі китайкою — або особово, у страждальному стані, хоч неорґанічно, з-московська, було б: жито було збите копитами, був убитий козак, затягнений у жито і прикритий… Галицький інтеліґент — не народ, народ так не скаже — з-польська знову сказав би: поле зістало збите копитами, козак зістав убитий, затягнений у жито…], і додавати до них слівця „було“ не треба й не слід. Тільки в такій формі знає ці неособові вислови наш народ, тільки так уживали їх
народні письменники [пор. у Шевченка: моя Україно, за що тебе сплюндровано (Розрита могила); там то його скалічено (не — було скалічено) та на Україну повернено (не — було повернено) з одставкою; бачиш, праву ногу, чи то ліву підстрелено (Москалева криниця); або в Куліша: ніхто не подумав, що сього козака бито (не — було бито) недавно киями (Чорна Рада); в М. Вовчка: не смуткував би тепер і не стидно було б, що тебе попобито (Два сини)][2])… й тільки так мусимо писати й ми [без „було“]. Ото ж такі вислови, як: п'єсу було написано, було внесено поправку, Москву вже було вибито з Київа, було викинуто прапора, низкою діяґрам було ілюстровано [Черв. Шлях, II, 259], головою було обрано хлопця, його було викинуто з братства, в стіні було пророблено дірку, про це все давно було урядом вирішено й т. д. й т. д. — все це неукраїнські, штучно утворені вислови, з якими треба боротися [слівце „було“ це для значіння давноминулого часу, не — минулого].
- ↑ Такі вислови не мають нічого спільного з московською формою на -о в таких випадках, бо в моск. мові є це скорочена [себто, іменна] форма серед. роду дієприкметника у присудку, при якій треба додуматися: есть [наше „є“]. Тут, власне, й виходить плутанина з того, що наші автори переплутують московську форму скороченого дієприкметника на -о [де пропущена сполучка — есть (є), і форму відчувається як теперішній час, так, як би в нас сказали: поле копитами збите (є), козак убитий (є)] з нашою неособовою формою дієприкметника на -но, -то, й вухо їх ісхоплює цю форму [за московською мовою] як теперішній час; тим то їм здається, що треба додати „було“ [як це раціонально мусить бути в московській мові], щоб одчувати такий вислів за подію, що склалася в минулому.
- ↑ Инчі приклади див. у моїй граматиці, стор. 282, 283.
