форм на я, в того ніколи не виринатимуть такі сумніви, що їх мав, н. пр., п. Николишин, оглядаючи в вітринах книгарні обгортку книжки Винниченка „Оповідання“, й не можучи розібратись, чи це, мовляв, одне оповідання, чи більше їх. Звичайно, як повиривати з контексту поодинокі речення, як це зробив п. Николишин і як це роблять усі прихильники виключних форм на є, то, розуміється, може вийти плутанина. Але ж хиба́ так читають книжки? Хиба́ таки Українцям, які не знають форм на є, незрозуміле те, що вони читають? Що ж тоді робити бідним Чехам, що в анальоґічних випадках знають тільки форми на í? В них і nom. sg. — čtení, i gen.sg. — čtení, i dat. sg. — čtení, і acc. i loc. sg. — čtení, i nom. pl. — čtení i gen. pl. — čtení Або: nom. sg. — duše, gen. sg. — duše, nom. pl. теж duše? І що ж нам робити тоді з творами чи Шевченка, чи Лесі Українки, чи инчих що-найкращих наших письменників, які знають тільки форми на я, хиба ж їх твори переправляти? Ні, — обидві форми живуть у народі, обидві добрі, а коли для водностайнення продирається в письменство форма більшости наших народніх говорів, то чого тута спинювати цей природній процес?
Нарешті, спинимось на декількох новотворах, що повстали що-тільки недавно та пробивають собі шлях у письменство (гарне, чи наукове), спинимось на них із простою метою — зазнайомити з ними наших читачів, які, може, не все мають нагоду стежити за цією справою.
На подобу фрази „робітна днина“, цебто, „днина, коли людина працює“, повстали економічні терміни: робітний час, робітна година, робітна сила (Arbeitszeit, Arbeitsstunde, Arbeitsfraft), слова — утворені зовсім у дусі народньої мови й оддають те, що вкладено в їхній зміст; отож, маючи їх, не треба запозичати в Москалів: робочий час, робоча сила й т. д.
На подобу слів із наростком -иво, що означають матеріял, утворено недавно на Україні дуже гарне слово „течиво“ (Flüssigfeit), синонім до „рідина“ (все, що рідке)[1]. З тим самим наростком появилося
- ↑ Є ще слово „тектина“, (утворене на зразок чесь. tekutina), та я вважаю його невлучним.
