Консерватизм наших авторів проявляється в тому, що вони, звикши й до неорґанічно нераз утвореного слова, форми, фрази, опираються не тільки витвореним у дусі нашої мови новотворам, але й народнім словам, чи фонетичним явищам, що, з якоїсь та причини, не здобули собі права громадянства в письменницькій мові.
Прикладів для одного і другого постачила [й постачає] мені практика редактора. Наводжу їх, не називаючи ні заголовків статтів, ні імен авторів. Тільки тоді фіґурує в мене авторове ім'я, як праця була вже друкована під чиєюсь иншою, не моєю, редакцією. Щоб не тратити з ока цих двох, намічених мною, ліній, я вмисне не вичерпую всієї теми. Говорю тільки про найважніщі річі, про т. зв. „пекучі“ справи, як у нас кажуть публіцисти.
Панування Росії на Україні, панування її з московською мовою у школі, в церкві й публичних установах, панування, що встигло закріпитись у нас за XVIII. ст., відрізало Україну від заходу Європи. Все чуже приходило до нас не безпосередно з заходу, а перецідженим крізь московський друшляк. Головно, все, що відноситься до чужих слів, назв, фраз. Москаль, перебіраючи чужі слова, такі, як: німецьке Lager, латинські: collega, progressus, грецькі: γυμνάδον, γίγας і т. д., переписував їх так, як чув, згідно з законами своєї фонетики, московськими буквами й одповідно до того вимовляв їх.[1] Українець, діставши ці слова не безпосередно з їхнього джерела, або через західноєвропейських учителів [здебільшого, Німців], а написаними по-московському, списував їх, буква за буквою, так, як ті слова писали по-московському, і приладнював їх до своєї вимови. Бачучи, н. пр., що кожне московське г (g) відповідає укр. г (h), він не задумувався над тим, чи слово має в чужій мові h, чи g, і скрізь вимовляв h; таксамо — московському и (і) відповідає скрізь укр. и — ото він і вимовляв та писав у чужому слові скрізь и. Все це відносилося не тільки до чужих слів, але й до імен власних, і, таким чином, у нас
- ↑ Я не торкаюсь тут історичного процесу, як чужі слова й назви, колись, ішли від нас до Московщини, там принялися й опісля знову до нас верталися, вже в московськім одягу. Я маю на увазі нові часи й сучасний стан.
