повстала така вимова, як: laher, coleha [з твердим e], prohres, hymnazija, hyhant, hanhrena, hjulotyna. Harborh [Гарборг], Stryndberh [Стриндберг], Hanymed [Ганимед][1], Harybaldi [Гарибальді], і т. д., вимова, яка цілком затирала справжню назву чужого письменника, чи діяча, чи божка. На тому полі в нас донедавна панував великий хаос. Хоч автори граматик, — ідучи за законами, що їх виробили собі наші письменники в XVII. в., стикаючись безпосередно з заходом Європи — подавали [Стоцький, Тимченко] правила транскрипції чужих слів, — та тих правил ніхто не придержувався.
Нарешті, 1921. р. появились „Найголовніші правила українського правопису“ Української Академії Наук. Хоч книжечка вийшла невеличка, дуже неповна[2], роблена, видно, нашвидку[3], з lapsus-ами та недоглядами, яких не повинно бути в академічному виданні, але ж усе-таки відділ чужих слів, у головній основі, подає закони транскрипції тих слів згідно з історією й сучасним станом української мови.[4]
Але ж, видно, в українських авторів так виразно стоїть перед очима московська одежа чужих слів, що й самі академіки[5] не придержуються
- ↑ Останні приклади з книжки Єфремова: „М. Коцюбинський“, Київ, 1922. Ще більше прикладів на це дає Ч. I. журналу „Червоний Шлях“ у перекладі статті Nexö про данську літературу. Автори подані там у такій транскрипції, що знайомий із данським письменством читач не пізнає, що це за такі автори.
- ↑ н. пр., у чужих словах [імениках] подано, коли передавати чуже і нашим и [після т, д, с, з, ш, ж, ч, р], але ж не сказано нічого про прикметники, утворені з тих імеників; тим то наші автори далі пишуть: техничний [хоч Академія каже писати: техніка], педагогичний [хоч — педагогіка], біографичний [хоч — біографія] й т. д.
- ↑ Тільки таким lapsus-ом можна собі пояснити, що ім. сонце попав між приклади імеників чол. роду [І, 16, себто, І. част. §16], наростки -ство, -ський названі закінченнями [I, 22, 30], що займеник ся названо часточкою [І, 26)…
- ↑ В чужих словах після т, с каже писати и, а після т+с, себто, після ц, вже треба б писати і, та ще й унаочнює цей закон прикладом: прінціп, де б і після р бути и, не — і [див. II, 10].
- ↑ У книжечці академіка С. Єфремова, виданій 1922. р., отже рік після появи „Найголовніших правил“, читаємо: примитивний [15], мизерії [42], мизерний [21] хоч — кумір [10], механизму [6], организм [30], хоч організації 15], циклу [22], хоч Академія каже писати після м, н, ц — і, читаємо: розв'язати [31], хоч треба б без апострофа [I. 4] в чужих прізвищах не пишеться ґ, хоч цього вимагають „Н. пр.“. Таксамо
