ніца), або утворив на основі німецьких граматичних термінів (дієслово, — а далі вже анальоґічно: дієприкметник, дієприслівник — назвук, визвук, перезвук і т. д.). Терміни ці були й народні, українські, й неважкі, а для учнів дуже доступні; учневі вже з самої назви легко схопити, що такий термін означає. Не диво, що їх майже без боротьби приняла школа, приняли її пізніші автори граматик на Наддніпрянщині, приняла її наука, й ними тепер користуються на всіх землях, де живе український народ. Правда, згодом, коли деякі инші граматики (н. пр., Євген Тимченко) поутворювали, вже на основі термінольоґії проф. Стоцького, терміни зручніші, такі, що більше відповідали будові української мови, то в нових виданнях своєї граматики проф. Стоцький їх поперебирав (пор. голосозвук, шелестозвук — голосівка, шелестівка; заіменник присвоюючий — присвойний і т. д.).
Та не можна сказати, щоб перше видання шкільної граматики не мало хиб. Передусім деякі частини були за важко стилізовані, деякі приклади не відповідали потребам школи, у великій кількости прикладів ученъ губився, складня була слабо розбудована, обговорювала тільки найважніші справи, і то не все з українського становища, побічні речення були трактовані злегка, таксамо й наука про відмінки та їх значіння в реченні, не було в ній частини про значіння слів (семантику). Та всі ці недостачі поусувало друге видання (1907.), перероблене, подоповнюване знову у спілці з проф. Ґартнером, при чому деякі частини, н. пр., наука про відмінки в реченні (головно про орудний відмінок) — оброблена, здебільша, проф. Ґартнером — незвичайно цінна, і то не тільки для школи. У II. виданні автори використали багато завваг практичних учителів, взяли на увагу все, що давніше сказала критика. Таксамо робили з III. (1914) і IV. (1928) виданням, хоч власне великих змін у цих останніх виданнях супроти другого не було. Після появи II. видання автор цих рядків помістив був у „Нашій Школі“ (Львів, 1911, ст. 5-9, 20-34) обширну рецензію на цю граматику з заохотою для вчительства, щоб пізнало цей підручник, при чому вказував, що подібної шкільної книжки инші народи не мають. А проте, як детально відомо, ця шкільна книжка, апробована шкільною владою, шкільним підручником не була, з неї наші вчителі в Галичині ні до війни, ні після війни не вчили, — вони її не розуміли. Вчили з неї тільки на Буковині, в середній школі — колишні університетські товариші проф. Стоцького та його студенти, в народній школі — з гарних підручників Омеляна Поповича, тодішнього особистого приятеля і прихильника проф. Стоцького, авторитет якого у справах мови він беззастережно визнавав. Омелян Попович свої підручники
11
