ким шляхом до свідомости законів живої мови дійти не можна; крім цього, такий спосіб навчання мови учням зогиджує сам предмет; ніяк не годиться мови анатомізувати, а треба брати мовні явища як щось ціле; не все, що потрібне для порівняльної, чи історичної граматики, придатне для шкільної, бо ж діти для такої нелегкої справи непідготовані; української мови не можна вчити не тільки із становища клясичних (мертвих) мов, але й не можна цього робити із становища мови польської, чи німецької, чи якої иншої, а треба її вчити виключно із становища української; навпаки — чужої мови слід учити із становища рідної мови („крайна пора зірвати з таким непедаґоґічним способом науки, і замість учити рускої мови з латиньского становиска, треба вже раз почати учити рускі діти латини зі становиска рускої мови!…; „наука рускої мови в польських ґімназіях повинна поки що мати на оцї самих руских учеників…“); до науки рідної мови треба підходити з практичного становища; нічого забивати голову учням у відміні т. зв. правильними та неправильними формами, бо „се взагалі пуста річ, ділити науку о відмінюваню на правильну і неправильну“ і т. д.
Багато з цих думок проф. Стоцький висловив у своїй критиці на „Плянъ науки рускои мови въ ґімназіяхъ“, поміщеній в орґані „Руського Товариства Педаґоґічного“ — „Учитель“ за 1890. р. Критика ця, підписана обома приятелями, появилася в „Рускій Школі“ 1891. р. (Т. I., вип. 2., ст. 37—44), що її почало було видавати товариство „Руска Школа“ 1888. р. за редакцією проф. Стоцького, а потім іще й окремою відбиткою. Невеличкий цей журнал, задуманий як „педаґоґічно-наукова часопись“, через недостачу фондів, брак передплатників (на 400 висланих адрес прислало за 1. зшиток гроші всього 53 людей!) і головно через аж надто невеличку кількість кваліфікованих співробітників — розвинутися не міг. Майже ввесь 1. зш. (36 сторінок, 80) виповнив своєю працею сам редактор. Помістив свою статтю „Нова руска школа“, і свій переклад викладу тодішнього професора учит. семинаріі, відомого на Буковині педагога Льва Галицького, викладу, що його мав проф. Галицький іще 1880. р. на вчительській конференції в Чернівцях: „Ціль цілого вихованя молодїжи є отвертий і чесний характер“ — і тільки невеличка статтейка „Справа управильненя рускої правописи“ належить Ом. Поповичеві. Крім цього, як знаємо, в тому часі на самого редактора звалилася сила громадської роботи, то й незабаром довелося відкласти видавання на ліпші часи. Проф. Стоцький думав, що такий кращий час настав 1891. р., коли львівська „Зоря“ перестала була містити наукові статті, а „Учитель“ почав „більше оглядати ся на потреби шкіл народних“ — і відновив того року „Руску
13
