Школу“. Та, крім згаданоі вже критики на план науки української мови в ґімназіях, нічого педаґоґічного ця „науково-педаґоґічна часопись“ не мала. I Франкова стаття, і початок розвідки Драгоманова, і поміщені в цьому зшитку матеріяли, і рецензіі вказують на задум редактора — зробити з „Рускої Школи“ чисто-науковий журнал. А що незабаром „Наукове Товариство ім. Шевченка“ у Львові почало видавати свої „Записки“, то журнал з таким характером був уже зайвий, і тов. „Руска Школа“ перестало його видавати.
Та, властиво, й стаття „Нова руска школа“, поміщена в 1. зшитку „Рускої Школи“ не так педаґоґічна, як — історична, хоч і торкається шкільної справи. Вона змальовує розвиток національної думки на землях, заселених українцями, і цей розвиток звязує із школою, при чому звертає увагу й на завдання школи, й на завдання „тямущої інтелїґенциї вспирати як найбільше просьвіту народу у всїх єго складових частях“, а далі підносить, що, мовляв, „треба працювати над дальшим образованєм нашої образованої вже братії, чистити погляди на нарід і сьвіт, розганяти всякі пересуди, викоріняти байдужність, очайдушність і невіру в власні сили, витворювати нові цїли і ідеали культурні, справляти похибки в вихованю і в етицї, розширяти сьвітогляд, будити сьвідомість величи і сили 20-мілїонового руского народа, одареного природою щедро духовими оздобами, одним словом — дбати про вихованє рускої інтелїґенції на народній (національній) підставі в новій вірі в власні сили і власну самопоміч!“ („Руска Школа“, I, ст. 15—16 — розбиття наше. В. С.).
Яке все це характеристичне для 90. рр. XIX. ст., і яке все це вічно живе і… сучасне!
Займаючись школою та її завданнями, шкільництвом, проф. Стоцький звертав передусім увагу на підставу тієї школи, на науку рідної мови в ній. Живучи і працюючи на Буковині і для Буковини, він занявся історією науки цієї мови, головно в середніх школах, і, на основі всіх доступних йому джерел, написав 1893. р. працю „Наука рускої мови в школах середних на Буковинї“ та помістив її у львівській „Правді“ 1894. р. (з статті вийшов і передрук). Праця обхоплює сорок років науки української мови в середніх школах (і в учительській семінарії) на Буковині, змальовує вчителів тієї мови (спершу: священники, що ототожнювали українську мову з церковщиною; потім — невисвячені богослови, що вели її на шлях московщення, й нарешті — світські люди „у котрих цїль науки сама руска — себто народна — мова і єї лїтература“), підносить хиби в навчанні тієї мови, зазначує безконтрольність влади в навчанні
14
