цього предмету, брак книжок, інструкцій і т. д., і закінчує свій огляд поміткою, що тепер (1893. р.) у цьому напрямі видко уже „величезний поступ в кождім зглядї“ (29. ст. відбитки). Нарис цей, доповнений історією цілого шкільництва (народнього й вищого) від найдавніших часів по 90. рр. XIX. ст., увійшов до відомої праці проф. Стоцького п. з.: „Буковиньска Русь, культурно-історичний образок“, праці, що появилася у грудні 1899. р. в Чернівцях (на заголовному листку зазначений 1897. р.) й викликала була повну захоплення критику I. Франка („Літературно-Науковий Вістник“, 1900., наукова частина, ст. 151.). В цій праці цей огляд заняв 30 сторінок (113—115), а огляд усього шкільництва на Буковині обіймає 125 стор. (30—155), отже виповняє мало не половину цілої праці.
Що в „Буковинській Руси“ так розмірно багато місця присвячено школі, шкільництву та рідній мові, то це не сталося припадково. Ще тільки просвітня та церковна справа в цій книжці, крім шкільноі, займає дослідника — бо й одне, і друге, і третє творило в тому часі основу політичної боротьби українців на Буковині, боротьби, в якій проф. Стоцький сам брав таки найбільшу участь. Господарські справи виринули в цій боротьбі щойно пізніше, в половині 90. рр. XIX. ст., і вони в цій праці вважені не так докладно, як ті перші, так, як не вважені ті здобутки, що ними міг похвалитися український народ на шкільному полі після виходу „Буковинськоі Руси“: усамостійнення українсько-німецької ґімназії в Чернівцях (1905) з українських паралєльок при II. ґімназії (покликаних до життя 1896. р.), нові гімназії в Кіцмані (1904) й у Вижниці (1909), український відділ учительської семінарії в Чернівцях (1910), самостійний інспекторат для українських шкіл на Буковині (1906), збільшення народніх шкіл, бурс для молоді, зріст значіння вчительського стану й т. д. — а все це коли не виключно особиста заслуга проф. Стоцького, то заслуга його близьких співробітників, яких він до роботи притягав (Василько), або використовував іх педаґоґічно-орґанізаторський хист (Ом. Попович) і на кожному кроці підтримував. Як не казати, а українська шкільна справа 1885—1914. рр. тісно звязана з імям акад. Степана Смаль-Стоцького.
А тепер декілька слів про проф. Стоцького як педаґоґа і в широкому (народній робітник і провідник народу) й у вужчому розумінні цього слова (вчитель у високій школі), й у звязку з цим про деякі риси його педаґоґічного хисту.
Цілу діяльність проф. Стоцького проходить дуже прикметна для нього, але ж глибока своїм змістом девіза: „non multa, sed multum“. Не можна вжити цього цікавого латинського вислову для ці-
15
