легко було з усім цим боротися. Був час (1905—1907), що багато зпоміж українських учителів пішло з неукраїнськими вчителями (румунами, німцями, жидами) проти проф. Стоцького тоді, коли в соймі деякі демаґоґи-посли висунули були справу підвишки вчительської платні коштом — мужиків, а проф. Стоцький сильно був проти цього поставився і мав сміливість боронити свойого становища перед усім українським учительством, хоч і проковтнув був тоді неодну гірку горошину… Досить переглянути статті з цього приводу в часописі „Промінь“, орґані українського вчительства, що виходив до 1907. р. у Вашківцях над Черемошем за редакцією Івана Герасимовича (н. пр., з 1905. р. — ст. 125—126, 143, 149—150, 165—; з 1906. р. — ст. 12, 16, 25, 51, 198; з 1907. — ст. 62. і т. д.), статті, де редактор зводить бої з редактором „Neue freie Lehrerzeitung“, волохом Кісановічем, який у порозумінні з румунським політичним проводом поборював проф. Стоцького, використовуючи позицію його в справі підвишки платні вчителям. „Промінь“ відкривав очі тим українським учителям, що далися зловити на вудку завзятого ворога всього, що українське — учителя Кісановіча… Саме в тому часі розпався був „Вільнодумний Союз“, із якого вийшли посли-румуни, почалася боротьба між колишніми політичними однодумцями — і Кісановіч із своєю „Neue freie Lehrerzeitung“ став за трабанта румунських послів, поборюючи всякими способами проф. Стоцького.
Ціле життя проф. Стоцького було звязане з педаґоґічною працею, і в ширшому і у вужчому розумінні, із школою, із шкільництвом, із учителями, вчительством. Яскраво вирине на тлі його праці його постать щойно тоді, коли хтось забереться до історії тих цікавих для нашого народу часів на Буковині, як він держав поводи національного життя в цій країні у своїх руках. Те, що тут подано, це — блідий відбиток того образка цілої тієї праці.
20
