установи у Галичині (Наукове. Товариство ім. Шевченка у Львові, 20. листопаду, 1938. р.) й поза Галичиною, в Берліні (Український Науковий Інститут, 2. листопаду мин. року), у Варшаві (Український Науковий Інститут, 2. грудня мин. р.), у Празі („Український Академічний Комітет“, 6. грудня 1938. р.). Звичайно доповіді були поділені: один референт зясовував громадсько-політичну діяльність того великого українського громадянина й політика, другий — подавав нарис його наукової праці. I тільки мимохідь, і то у Львові та у Варшаві, звернено увагу на педаґоґічну діяльність покійного професора Степана Смаль-Стоцького, професора, що трицять років займав катедру української мови й письменства на університеті в Чернівцях, і вмер, не кинувши професурування на українському університеті у Празі. Тут і там зазначено, що покійний професор виховав цілий ряд учителів середніх шкіл, що уклав підручник граматики для української середньої школи, підручник, який діждався чотирьох видань і досі вважається єдиною апробованою книжкою для науки української мови в середніх школах у Галичині, — але ж одне і друге було звязане з цілою науковою діяльністю покійного професора. А тимчасом для української школи, для української шкільної й педаґоґічної думки, для українського вчительства покійний професор Степан Смаль-Стоцький, сам — педаґоґ, зробив багато, і над цією ділянкою його праці, ділянкою, мало в нас відомою, а то, може, й не зі злої волі недоцінюваною, бо, мовляв, инші ділянки праці покійника для народу були важніші — ми й хочемо тут докладніше спинитися[1].
——————
- ↑ При цій нагоді — декілька найважніших дат із життя проф. Ст. Смаль-Стоцького. Народився 8. січня 1859. р. в селі Немилові в Радехівщині в Галичині, ґімназію скінчив у Львові, університет у Чернівцях (1879—1883) і у Відні, де 1884. р. склад докторат фільософії і 1885. р. габілітувався із слявістики у проф. Ф. Мікльосіча. Від 1885. до світової війни був професором української мови й письменства на чернівськім університеті, в тому часі широко розгорнув свою громадську діяльність, довівши українську частину Буковини до розцвіту на полі культурному, політичному й господарському: наслідки його праці були такі, що українство в тій країні стало впливовим чинником у краю й дістало повну рівноуправність на всіх ділянках життя. Від 1892. р. був послом до буковинського сойму, де шість років (1904—1910) був заступником маршалка й насправді кермував цілим краєм, пізніш (1911) увійшов до віденського парляменту й був послом до самого розпаду Австрії. Історія Буковини нерозривно звязана з особою проф. Стоцького: він був основником, або реформатором усіх українських товариств і установ на Буковині („Народній Дім“, „Руська Бесіда“, „Українська Школа“, „Буковинський Боян“, „Руська Каса“ й т. д.), скрізь займав визначні місця, переводив орґанізацію села, відкривав читальні, каси, оснував централю райфайзенок у Чернівцях („Селянська Каса“, 1903. р.) і т. д. За війни працював, як австрійський старшина, спершу як оборонець у вій-
4
