[1]Ясна річ, що наша статтейка повного образу цієї діяльности не дасть. Справа в тому, що проф. Стоцький своєю довголітньою, такою багатогранною діяльністю на Буковині, — творив історію українського народу в цій невеличкій країні, а історія потребує докладних джерельних студій. А таких студій тепер тут, поза Буковиною, поробити не можна… Крім цього, багато дечого спирається на памяті. Бо ж авторові цих рядків, як людині дуже близькій до покійного, доводилося брати безпосередню участь у його праці, користати з його порад, бути свідком великих його успіхів, разом із ним тішитися та сумувати. I це відбилося на образі, який подає ця стаття. Та, може, майбутній історик використає показане тут як джерело. Багато дечого такого наводить стаття, чого ніякі джерела не записали й таки не могли записати…
(1904 р.).
В 80. рр. XIX. ст. українське шкільництво на Буковині переживало тяжку кризу. Властиво тоді була тільки — народня школа ——————
- ↑ [продовження] …ськовому суді, потім (1915—1918) у таборі полонених українців у Фрайштадті (Горішня Австрія); по війні був послом 3. У. Н. Р. у Празі (1919), опісля — професором української мови на українськім університеті в Празі, при чому брав діяльну участь у наукових зїздах, працював у „Музею визвольної боротьби України“ (був головою) та в „Українському іст.-філ. товаристві“. Був членом „Української Академії Наук“ у Києві (від 1918. р.), „Наукового Товариства ім. Шевченка“ у Львові (від 1899. р.), дійсним членом „Славянського Інституту“ у Празі (від 1928. р.) та членом-основником „Української Могилянсько-Мазепинської Академіі Наук“, для якої виготовив статут. Помер 18. серпня 1938. р. у Празі; похований (2. X. 1938) — на краківському кладовищі, куди перевезено його тіло з Праги, на передсмертне бажання — спочити біля Дружини…
5
