з українською мовою навчання, і то тільки в чисто українських селах, та й у таких повітах, які тоді визнавали за українські. Але ж мова підручників була — відоме в нас у тих часах „язичіє“. Таким язичієм і вчили по школах вихованці єдиної на цілий край німецької вчительської семінарії (засн. 1871. р.), де викладали по 4 годині того „язичія“ в кожній клясі — вчителі-москвофіли. Справою українського шкільництва повинна була тоді займатися педаґоґічна секція „Руської Бесіди“, першого українського товариства на Буковині (основаного 1869. р.). Але ж дух цього товариства до 1884. р. був — москвофільський. Усередині йшли безнастанні спори між прихильниками народньої мови й язичія, а за цими суперечками не ставало вже часу на те, щоб занятися кривдами українського народу на полі шкільництва, справою української мови у школах, шкільними підручниками, тощо, дарма що поодинокі члени (Омелян Попович) безнастанно ці справи підносили. То щойно коли „Руську Бесіду“ захопили у свої руки „народовці“ (1884), справа пішла краще, в товаристві закипіла робота. Рік після цієї важної в історії українського культурно-освітнього руху події прийшов до Чернівців проф. Стоцький, що обняв на університеті катедру української мови й письменства (1885. р.), а вже два роки пізніше „Руська Бесіда“ приняла постанову відділити від товариства шкільні й педаґоґічні справи, для яких ухвалено оснувати нове товариство. Для цієї мети утворено комітет під проводом проф. Стоцького, і вже 30. серпня 1887. р. відбулися перші загальні збори нового товариства, яке назвали „Руською Школою“ (1910. р. назву змінено на — „Українська Школа“). Голова „підготовного комітету“ став і головою нового товариства. Цілих вісім перших років існування нового товариства провід його опочивав у руках проф. С. Смаль-Стоцького (1887—1895), і за той час „Руській Школі“ довелося зробити величезну роботу. Посипалися пропамятні письма, пішли депутації у справі всіх тих безправств, що діялися на полі шкільництва: в багатьох українських селах — румунські школи, наука релігії в середніх школах для українських православних учнів — по-німецьки, або по-румунськи, ні одної народньої української школи в Чернівцях, ні одного шкільного інспектора-українця на цілу Буковину, ні одного члена-українця у Краєвій Шкільній Раді, наука української мови в середніх школах — у руках неуків-москвофілів, молодь утікає з науки мертвої кацапщини, записується на науку живої румунської мови, на богословському виділі університету навіть практичного богословія не викладають по українськи, катедра української мови на університеті не має семинаря (вправ), українських підручників для православної реліґії консисторія не хоче апробу-
6
