1925, ст. 239—248). Тут досить буде коротко сказати, що після довгих і впертих налягань „Руської Школи“, після кількох депутацій, багатьох заходів проф. Стоцького, тодішнє австрійське міністерство освіти рішилося перевести реформу шкільного правопису й доручило Шкільним Радам у Львові й у Чернівцях утворити окремі комісії з фахових людей, здебілша, педаґоґічних діячів, які б у цій справі висловилися та унормували українську шкільну ортоґрафію. Обидві комісії висловилися проти реформи в дусі фонетичного правопису Є. Желехівського, який запропонував проф. Стоцький (із невеличкими змінами). Правда, у львівській комісії деякі члени визнали цей правопис для української мови найпридатнішим, але ж так узагалі заведення його до школи вважали за передчасне (славний свойого часу вислів — „не на часі!“)- Та чернівська комісія не тільки не погодилася на реформу правопису в дусі фонетичности, але й відкинула навіть правопис Осадци (дуже „твердий“) та запропонувала майже — російський. Проти цієї пропозиції проф. Стоцький зголосив, враз із своїм приятелем, відоме „Minoritätsvotum in per vom k. k. Bukowiner Landesschulrate behufs Regelung der ruthenischen Orthographie eingesetzten Commission, abgegeben im November 1887 von…“ коли ж більшість подала своє „Entgegnung“ та ще „Einige Bemerkungen“ і „Anhang“, то обидва приятелі додали ще 1888. р. на все це свою відповідь.
„Minoritätsvotum“ це — щось наче популярно-науковий та педаґоґічний нарис про завдання правопису враз із критикою всіх відомих до того часу правописних систем, про українську письменницьку мову, про завдання школи плекати чисту народню мову й т. д. (усіх 15 точок), а далі виклад — нового пропонованого правопису, який — і на це бють найбільш автори — віддає правдивий образ української мови, а учням дає змогу легко й у короткому часі, без зайвої мороки, навчитися правильно писати. Після тих довгих митарств міністерство освіти згодилося на введення фонетичного правопису, запропонованого професором С. Смаль-Стоцьким і Ф. Ґартнером, і апробувало для вжитку в середніх школах їх „Руську граматику“, що від 1893. р. стала шкільним підручником i досі сповняє цю службу в наших середніх школах (досі появилось її четверте видання з р. 1928.).
Над шкільною граматикою працював проф. Стоцький із своїм приятелем Ґартнером довго й систематично від 1886. р. Але ж коли вона появилася, в українських учительських колах вона викликала — непорозуміння, а то й невдоволення. Справа в тому, що підручник цей збудований на таких основах науки про мову, з якими то-
8
