Сторінка:Тарасові на вічную память! У пяті роковини ёго смерті. 1866.pdf/3

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Нема намъ пільги, відколи
Свого́ пророка поховали…
Отто могила!.. Дні печалі
Мовъ чорні хмари натягли́
На голубе́ родиме небо.
Повеселішали-бъ — не йде бо
Веселе сонечко до насъ:
Найкрасчий лучъ ёго погасъ;
Води живоі здрій запертий —
И стало въ насъ неначе мертво, —
Бо вмеръ великий нашъ Тара́съ!

Умеръ!… чого вже й плакать намъ,
Коли крімъ насъ ніхто не плаче?
Ні! вже не скла́детця иначе,
Що такъ вже скла́лось… Ворогамъ
На втіху слёзи ті, а намъ —
Відъ іхъ намъ пільги не прибуде.
Не плачте, братия! ми люде,
И вінъ бувъ чоловікъ, и вмеръ…
Теперъ не плачте, бо теперъ
Не слёзъ, а сили духа треба,