Сторінка:Тарасові на вічную память! У пяті роковини ёго смерті. 1866.pdf/6

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 6 —


А духа нашого кую́ть:
За рідне слово йдемъ на муки;
Насъ не за бунти сма́гавъ кнутъ...
Боронять свічку засвітити
Намъ за Того́, хто ними вбитий
За те, що свій будивъ вінъ людъ!...
Пождіть! — прийде́ ще божий судъ
И часъ великоі молитви:
Колись відъ Татеръ по Кавказъ,
Та відъ Єсмані до Дунаю,
Такий відправимъ, парастастъ,
Що внуки й правнуки згадають...
Хиба-жъ на світі мало насъ?
Хиба-жъ и духъ козачий згинувъ?
Хиба-жъ, дарма співавъ Тара́съ?...
Ні! — ще не вмерла Украіна!

 О кобзарю нашъ, Тарасе!
 Духу ясний, щирий!
 Чи ти нині въ божімъ раю
 Живешъ генъ, край миру,
 Чи надъ Дніпромъ ти вітаєшъ
 Въ рідній Украіні —
 Коли чуєшъ, озовися-жъ,
 Батьку нашъ єдиний!
 Чи гараздъ тобі та свічка,
 Що ми засвічаємъ
 Въ серцяхъ нашихъ? чи завгодно
 Тебе поминаємъ?...

 Буде свічка та горіти
 До скінчення світа,