Тарасови, козачеству,
Ляхивъ що прыспала. —
Надъ ричкою въ чыстимъ поли
Могыла чорніе:
Де кровъ текла козацкая,
Трава зеленіе.
Сыдыть крячокъ на могыли,
Та зъ голоду кряче —
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
|
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
|
Умовкъ кобзарь, сумуючы —
Щось рукы не грають!…
Кругомъ хлопци, та дивчата
Слизонькы втирають....
Пишовъ кобзарь по улыци —
Зъ журбы якъ заграе!
Кругомъ хлопци навпрысидкы,
А винъ вымовляе:
