Бо на ій, шырокій, куточка нема
Тому, хто все знае, тому, хто все чуе:
Що море говорыть, де сонце ночуе —
Іого на симъ свити нихто непрыйма:
Одынъ винъ межъ нымы, якъ сонце высоке;
Іого знають люды — бо носыть земля....
А якъ бы почулы що́ винъ, одынокый,
Спива на могыли, зъ моремъ розмовля —
На Божее слово воны бъ насміялысь,
Дурнымъ бы назвалы, одъ себе прогналы:
Нехай по надъ моремъ, сказалыбъ, гуля.
Добре есы, мій кобзарю!
Добре, батьку, робышь,
Що спиваты, розмовляты
На могылу ходышь!
Ходы соби, мій голубе,
Покы не заснуло
Твое серце, та выспивуй
Щобъ люды не чулы;
