Сторінка:Тарас Шевченко. Кобзар. 1840.pdf/38

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
36


— Богъ съ тобою! — та якъ мертва
На дилъ повалылась. —
Обизвався старый батько:
— Чого ждешь, небого? —
Зарыдала Катерына,
Та бухъ іому въ ногы:
— Просты мени, мій батечку!
Що я наробыла,
Просты мени, мій голубе,
Мій соколе мылый! —
— Нехай тебе Богъ прощае,
Та добрыи люды,
Молысь Богу, та йды соби —
Мени легше буде. —
Ледве встала, поклонылась,
Выйшла, мовчкы, зъ хаты —
Осталыся сыротамы
Старый батько й маты.
Пишла въ садокъ у вышневый,
Богу помолылась,
Взяла земли пидъ вышнею,
На хрестъ почепыла,