|
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
|
|
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
|
Дежъ Катруся блудыть?…
По пидъ тынью ночувала,
Раненько вставала,
Поспишала въ Московщыну.
Ажъ — гулькъ: зима впала:
Свыще полемъ заверюха —
Иде Катерына
У лычакахъ… лыхо тяжке!
И въ одній свытыни,
Иде Катря, шкандыбае,
Дывытця — щось мріе…
Лыбонь идуть Москалыкы…
Лыхо!… серце мліе…
Полетила, зострилася,
Пыта — чы не мае
Мого Йвана чорнявого? —
А ти — мы не знаемъ. —
И звычайно, якъ Москали,
Сміютця, жартують:
