Та таки́ й дити́на,
Хоча́ воно́ вже й підросло́,
Та все́ жъ таки́ тре́ба
Коло ёго піклува́тись.«
— »Та воно́-то тре́ба,
Бо й я́ свою́ вже ча́сточку
Прожи́въ, сла́ва Бо́гу, —
Підтопта́вся. Такъ що́ жъ, тепе́ръ,
Що́ візьмешъ, небо́го?
За́ рікъ, чи якъ?«
— »А що́ дасте́.«
— »Э, ні! тре́ба зна́ти,
Тре́ба, до́чко, лічи́ть пла́ту,
Заро́блену пла́ту,
Бо ска́зано: хто не лічить,
То той и не ма́е.
Такъ отта́къ хиба́, небо́го?
Ні ти на́съ не зна́ешъ,
Ні ми тебе́. А поживе́шъ,
Розди́висся въ ха́ті,
Та й ми тебе́ поба́чимо, —
Оттоді й за пла́ту.
Чи та́къ, до́чко?«
