Ба́чъ, якъ я змарніла?
Я не Га́нна, не на́ймичка,
Я....«
Та й заніміла.
Ма́рко пла́кавъ, дивува́вся.
Зновъ о́чи одкри́ла,
Пи́льно, пи́льно подиви́лась —
Слёзи покоти́лись.
»Прости́ мене́! Я кара́лась
Весь вікъ въ чужій ха́ті....
Прости́ мене́, мій си́ночку!
Я.... я твоя́ ма́ти.«
Та й замо́вкла....
Зомлівъ Ма́рко,
Й земля́ задрижа́ла.
Проки́нувся.... до ма́тери —
А ма́ти вже спа́ла!
