Встань же, Бо́же! Твою́ сла́ву
Го́рдий зневажа́е.
Вознеси́ся надъ земле́ю
Висо́ко, висо́ко,
Закри́й сла́вою Свое́ю
Сліпе́, го́рде о́ко.
До́ки, Го́споди, лука́ві
Хва́лятця, доко́лі
Непра́вдою? Твоі лю́де
Во тьму и въ нево́лю
Закува́ли.... добро́ Твое́
Кро́въю потопи́ли,
Зарізали прохо́жого,
Вдову́ задави́ли,
И сказа́ли: »Не зрить Госпо́дь,
Ніже́ те́е зна́е.«
Умудрітеся, нему́дрі:
Хто світъ огляда́е,
Той и се́рце ва́ше зна́е,
И ро́зумъ лука́вий.
Дивітеся діла́мъ Ёго́,
Ёго́ вічній сла́ві.
Бла́го тому́, кого́ Госпо́дь
