Сторінка:Тарас Шевченко. Том перший. Поезії. 1939.pdf/39

Матеріал з Вікіджерел
Сталася проблема з вичиткою цієї сторінки

150

160

Защебетав соловейко — Пішла луна гаєм; Червоніє за горою; Плугатир співає. Чорніє гай над водою, Де ляхи ходили; Засиніли понад Дніпром Високі могили; Пішов шелест по діброві, Шепчуть густі лози; А дівчина спить під дубом При битій дорозі. Знать, добре спить, що не чує, Як кує зозуля, Що не лічить, чи довго жить... Знать, добре заснула. А тим часом із діброви Козак виїжджає;

170

180

Під ним коник вороненький Насилу ступає. — Ізнемігся, товаришу! Сьогодні спочинем: Близько хата, де дівчина Ворота одчинить. А може, вже одчинила Не мені — другому... Швидше, коню, швидше, коню, Поспішай додому!— Утомився вороненький, Іде, спотикнеться, Коло серця козацького Як гадина в'ється. — Ось і дуб той кучерявий... Вона! Боже милий! Бач, заснула, виглядавши, Моя сизокрила! — Кинув коня та до неї: Боже ти мій, боже! Кличе її та цілує...

5