Білимъ світомъ ну́дить.
Безъ ми́лого ба́тько, ма́ти —
Якъ чужи́і лю́де;
Безъ ми́лого со́нце світить —
Якъ во́рогъ сміе́тця;
Безъ ми́лого скрізь моги́ла....
А се́рденько бъе́тця!
Мину́въ и рікъ, мину́въ дру́гий —
Козака́ нема́е;
Со́хне вона́, якъ квіточка, —
Ніхто́ не пита́е.
»Чого́ вя́нешъ, моя́ до́ню?«
Ма́ти не спита́ла,
За старо́го, бага́того
Ни́щечкомъ една́ла.
»Иди́, до́ню«, ка́же ма́ти:
»Не вікъ дівува́ти.
Вінъ бага́тий, одино́кий —
Бу́дешъ панува́ти.«
— »Не хо́чу я панува́ти,
Не піду́ я, ма́мо!
Рушника́ми, що придба́ла,
