Сторінка:Тарас Шевченко. Тополя. 1860.pdf/15

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 9 —


Скажи́, коли́ зна́ешъ!
Бо видае́ мене́ ма́ти
За старо́го за́міжъ.
Люби́ть ёго́, моя́ си́за,
Се́рце не навчи́ти.
Пішла́ бъ же я утопи́лась —
Жаль ду́шу згуби́ти.
Коли́ не живъ чорвобрівий,
Зроби́, моя́ пта́шко,
Щобъ додо́му не верну́лась....
Тя́жко мині, тя́жко!
Тамъ стари́й жде зъ староста́ми....
Скажи́ жъ мою́ до́лю.«
— »До́бре, до́ню; спочи́нь тро́шки....
Чини́ жъ мою́ во́лю.
Сама́ коли́сь дівува́ла.
Те́е ли́хо зна́ю;
Мину́лося — навчи́лася,
Лю́дямъ помага́ю.
Твою́ до́лю, моя́ до́ню,
Поза́торікъ зна́ла,
Поза́торікъ и зіллячка
Для то́го придба́ла.«