Давно те минуло, якъ мала дытына
Сырота въ рядныни я колысь блукавъ,
Безъ свыты, безъ хлиба, по тій Украини,
Де Зализнякъ, Гонта, зъ свяченымъ гулявъ.
Давно те минуло, якъ тимы Шляхами
Де йшлы Гайдамаки: малыми ногами
Ходывъ я, та плакавъ, та людей шукавъ,
Щобъ добру навчилы: я теперъ згадавъ,
Згадавъ тай жаль стало, шо, лыхо минуло.
Молодее лыхо! якъ бы ты вернулось
Проминавъ бы долю що маю теперь.
Згадаю те лыхо, шляхи ти безъ краи,
И батька и дида старого згадаю;
Одынъ те гуляе, а другій умеръ.
