Бувало въ недилю, закрывши минею,
Почарци зъ сосидомъ выпивши тіеи…
Батько дида просыть щобъ той росказавъ
Про Коліивщину, якъ колысь бувало,
Якъ Зализнякъ, Гонта, ляхивъ покаравъ…
Столитніи очи, якъ зори сіялы,
А слово за словомъ сміялось, лылось;
Якъ ляхи каналы, якъ Смила горила…
Сусиды отъ страху, отъ жалю нимилы:
И мыни малому не разъ довелось
За тытаря плакать, и нихто не бачивъ
Що мала дытына за коминомь плаче!…
Спасыби дидусю що ты заховавъ
Въ голови столитній ту славу козачу,
Я іи онукамъ теперь росказавъ.
Выбачайте люды добри,
Що козацьку славу
Такъ навманьня росказую
Безъ книжнои справы.
Такъ дидъ колысь росказовавь,
Нехай здоровъ буде,
А я занымъ; незнавъ старый,
Що письменни люды
Тіи речи прочитають…
