Сторінка:Тарас Шевченко. Чигиринський кобзар та Гайдамаки. 1844.pdf/204

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено


Тай той почувъ, що такъ страшно,
Пекелніи диты,
Его брата замучилы,
Зализнякъ заплакавъ
Вперше зроду, слезы невтеръ
Умеръ неборака.
Нудьга ёго задавыла,
На чужому поли.
Въ чужу землю положила
Така ёго доля.
Сумно, сумно Гайдамаки
Зализную сылу
Поховалы, насыпалы
Высоку могилу.
Заплакалы, розійшлыся
Видкиля взялыся, —
Одынъ тилько мій Ярема,
На кій похилився
Стоявъ довго: «спочинь батьку
«Начужому поли
«Бо на своимъ нема мисця

.   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .

«Спы козаче, душа щыра
«Хто небудь згадае.»
Пишовъ степомъ сиромаха,